fbpx

Сповідь. Там не можна їсти свинини і молитися до… Богородиці

— Я так хотіла, щоб у моїх доньок добре склалося життя, щоб досягли успіху, — зітхає Ганна Петрівна, миловидна 60-річна пані. — Тому не шкодувала грошей ні на курси англійської мови, ні на навчання на престижних спеціальностях.

Як я тішилася, як спершу старша виїхала у Відень вчитися, згодом там в університеті очолила наукову лабораторію! А потім і молодша щастя знайшла в Норвегії. А тепер що? Ми з чоловіком залишилися самі, дочок і онуків раз на рік бачимо… Хіба про таке життя я молилася?

— Ага, ось Марія Адамівна померла, то дочка з Америки аж на п”ятий день прилетіла, — додає її подруга Оксана Михайлівна, — думали, що не буде навіть кому її поховати. Усі роз”їхалися…

— А в мене яке горе, — зітхнула Ольга Ярославівна, третя співрозмовниця віком близько 55 років. — Я теж за свою Ларису так тішилася, як вона після розлучення у Копенгаген на навчання поїхала, і роботу потім там знайшла. Я тим часом Яринку няньчила. Ну, думала нехай в Данії залишиться, може якось собі вікінга знайде. Аж тут мій зять — біженець-мусульманин, сирієць. І хай би вже молодий і гарний, а то…

— Ну Олю, може вона його покохала, — заспокоює подругу Ганна Петрівна, — вона ж вже доросла жінка…

— Так, за Ларису я не хвилююся, це її життя, — відповідає твердо Ольга Ярославівна, — а дитина чого має страждати? Ви ж нічого не знаєте. Два роки Лариса з Камілом прожили в Копенгагені, а Яринка зі мною залишалася.

До речі, мала має сім років, могла би в другому класі бути. А вона далі в дитячому садочку, бо ж іще не вирішили, куди у школу має йти. Потім переїхали в Україну, чи йому відмовили у статусі біженця чи ще щось сталося, вони мені не розповідали. Я лише знаю, що Каміл не має права в”їзду у зону Шенгену. Отож зняли квартиру, забрали Яринку і жили у Львові.

Знаєте я навіть до нього звикла, а особливо за те, що до Яринки добре ставиться, бавиться із нею, вчить англійської, терплячий. Але ось недавно Лариса сказала, що оформляють документи на виїзд у… Сирію.

— О Боже! Там ж війна! — хапається за голову пані Оксана. — Та ж із Сирії усі тікають! Світла, води нема, міста зруйновані…

— А вони їдуть в Дамаск! — веде далі пані Оля, витираючи сльози. — І за візу чи ще якісь документи Лариса 500 доларів заплатила! Знову ж кажу, це її рішення, хай їде, а Яринка? І нема мене кому підтримати. Моєму
колишньому зятеві до доньки байдуже, бо вже має нову сім”ю і чекає на народження первістка. Я ще працюю, але згідна опікуватися внучкою, хоча мені і важко самій.

Оце в неділю прийшли в гості, я голубці зробила, для Каміла рибу насмажила, стіл накриваю. Яринка тішиться, бо скучила за мною. Аж тут сюрприз — ніхто із них голубці їсти не буде, бо ж вони із свинини. Ну, Каміл — зрозуміло. А дочка, внучка? Що вони вже мусульманами стали? Мені аж в очах тоді потемніло! Від Лариси я не могла такого сподіватися. А Яринка? Вона ж навіть не дочка Каміла!

А далі ще гірше: захотіла Яринка у мене на ніч залишитися, бо вони завтра саме у справах мали кудись їхати. Дочка довго не дозволяла, англійською щось із Камілом перемовлялася, тоді залишили.

Ми з внучкою, як звично, перед сном починаємо молитися: “Отче наш” промовили, тоді “Ангеле-хоронителю”, а далі я молюся “Богородице Діво”, а Яринка мовчить. Я питаю, чи не болить її щось, чи не погано, а дитя каже: “Бабцю, я не маю права молитись до Матінки Божої, бо вона не свята”.

Люди добрі! Ви таке чули?! Наступного дня питаю Ларису, що це за сюрприз. А вона спокійно пояснює, що до Бога-отця молитися можна, бо він один, як Аллах, Ісус Христос — це пророк Ісая, а Діва Марія — просто його мама, а ніяка не Богородиця.

Ольга Ярославівна починає плакати вголос, подруги її заспокоюють.

— Олю, не пускай з ними дитини, — каже старша Ганна, — він певно бездітний. А діти для мусульман святе. Ото він до Лариси через Яринку і причепився, сама кажеш до дитини добре ставиться…

— Ніби я пускаю? — відповідає питанням пані Оля. — Прошу-молю дочку не брати Яринки, питаю, чи хоче, щоб вона у паранджі ціле життя проходила? А вона відповідає, що таким, як є в Україні, вона бачить майбутнє своєї дитини. А яким? Майбутнє не можливо спланувати, його нам дає Господь за нашими заслугами, за нашими вчинками… А чи дасть він добру долю Яринці за вчинки її мами?

Джерело.

You cannot copy content of this page