fbpx
Breaking News
Одного дня Борис під’їхав машиною до Ларисиного офісу і вирішив прослiдкувати за дружиною. Здивyванню його не було меж, коли він зрозумів, що його дружина щодня ходить до церкви. Місяць тому Лариса нарешті завaгiтніла. Вирішила поки нічого не розповідати Борисові, хотіла стовідсотково переконатися у гiнеколога. Але слова лiкарки її вбuли. Роза Вікторівна по-материнськи погладила руку жінки: – Дорогенька Ларочко, доведеться перepвати вaгiтність
Наталя теpпіла усі чоловікові витiвки, бо куди піде з дитиною, хоча розуміла, що Андрій має iншу жiнку. Та одного вечора все почалося. Задзвонив телефон. Андрій тихо, щоб не почула Наталя, яка вкладала спати Ігоря, відповів: — Люба, я зараз вийду, щось збpешу своїй мaвпі. А потім він вuгнав її зі своєї квартири. Посеред ночі з 5-річним сином. Щоб все забути, поїхала в Італію, стpашна звістка повернула Наталю назад на Україну
Жіночі імена, від яких чолoвіки в зaхвaті: виникає підсвiдоме тяжiння. Навіть, якщо ці жінки заміжні, чолoвіки з них очeй не звoдять
«До речі, ми одружуємося», — ніби між іншим сказав Валентин, коли Олена почала збиратися додому. «На весілля не розраховуйте», — відpізали батьки. Невістка з села їм відразу не спoдобалася. На одруження рідня хлопця так і не приїхала. Відтоді й повелося: свекри iгнорували невістку, а Оленині батьки приймали зятя як сина
Cильна Молитва до Господа, яка зaхиcтить вас та рідних від усiх пpoблем
Україна
Сповідь. Там не можна їсти свинини і молитися до… Богородиці

— Я так хотіла, щоб у моїх доньок добре склалося життя, щоб досягли успіху, — зітхає Ганна Петрівна, миловидна 60-річна пані. — Тому не шкодувала грошей ні на курси англійської мови, ні на навчання на престижних спеціальностях.

Як я тішилася, як спершу старша виїхала у Відень вчитися, згодом там в університеті очолила наукову лабораторію! А потім і молодша щастя знайшла в Норвегії. А тепер що? Ми з чоловіком залишилися самі, дочок і онуків раз на рік бачимо… Хіба про таке життя я молилася?

— Ага, ось Марія Адамівна померла, то дочка з Америки аж на п”ятий день прилетіла, — додає її подруга Оксана Михайлівна, — думали, що не буде навіть кому її поховати. Усі роз”їхалися…

— А в мене яке горе, — зітхнула Ольга Ярославівна, третя співрозмовниця віком близько 55 років. — Я теж за свою Ларису так тішилася, як вона після розлучення у Копенгаген на навчання поїхала, і роботу потім там знайшла. Я тим часом Яринку няньчила. Ну, думала нехай в Данії залишиться, може якось собі вікінга знайде. Аж тут мій зять — біженець-мусульманин, сирієць. І хай би вже молодий і гарний, а то…

— Ну Олю, може вона його покохала, — заспокоює подругу Ганна Петрівна, — вона ж вже доросла жінка…

— Так, за Ларису я не хвилююся, це її життя, — відповідає твердо Ольга Ярославівна, — а дитина чого має страждати? Ви ж нічого не знаєте. Два роки Лариса з Камілом прожили в Копенгагені, а Яринка зі мною залишалася.

До речі, мала має сім років, могла би в другому класі бути. А вона далі в дитячому садочку, бо ж іще не вирішили, куди у школу має йти. Потім переїхали в Україну, чи йому відмовили у статусі біженця чи ще щось сталося, вони мені не розповідали. Я лише знаю, що Каміл не має права в”їзду у зону Шенгену. Отож зняли квартиру, забрали Яринку і жили у Львові.

Знаєте я навіть до нього звикла, а особливо за те, що до Яринки добре ставиться, бавиться із нею, вчить англійської, терплячий. Але ось недавно Лариса сказала, що оформляють документи на виїзд у… Сирію.

— О Боже! Там ж війна! — хапається за голову пані Оксана. — Та ж із Сирії усі тікають! Світла, води нема, міста зруйновані…

— А вони їдуть в Дамаск! — веде далі пані Оля, витираючи сльози. — І за візу чи ще якісь документи Лариса 500 доларів заплатила! Знову ж кажу, це її рішення, хай їде, а Яринка? І нема мене кому підтримати. Моєму
колишньому зятеві до доньки байдуже, бо вже має нову сім”ю і чекає на народження первістка. Я ще працюю, але згідна опікуватися внучкою, хоча мені і важко самій.

Оце в неділю прийшли в гості, я голубці зробила, для Каміла рибу насмажила, стіл накриваю. Яринка тішиться, бо скучила за мною. Аж тут сюрприз — ніхто із них голубці їсти не буде, бо ж вони із свинини. Ну, Каміл — зрозуміло. А дочка, внучка? Що вони вже мусульманами стали? Мені аж в очах тоді потемніло! Від Лариси я не могла такого сподіватися. А Яринка? Вона ж навіть не дочка Каміла!

А далі ще гірше: захотіла Яринка у мене на ніч залишитися, бо вони завтра саме у справах мали кудись їхати. Дочка довго не дозволяла, англійською щось із Камілом перемовлялася, тоді залишили.

Ми з внучкою, як звично, перед сном починаємо молитися: “Отче наш” промовили, тоді “Ангеле-хоронителю”, а далі я молюся “Богородице Діво”, а Яринка мовчить. Я питаю, чи не болить її щось, чи не погано, а дитя каже: “Бабцю, я не маю права молитись до Матінки Божої, бо вона не свята”.

Люди добрі! Ви таке чули?! Наступного дня питаю Ларису, що це за сюрприз. А вона спокійно пояснює, що до Бога-отця молитися можна, бо він один, як Аллах, Ісус Христос — це пророк Ісая, а Діва Марія — просто його мама, а ніяка не Богородиця.

Ольга Ярославівна починає плакати вголос, подруги її заспокоюють.

— Олю, не пускай з ними дитини, — каже старша Ганна, — він певно бездітний. А діти для мусульман святе. Ото він до Лариси через Яринку і причепився, сама кажеш до дитини добре ставиться…

— Ніби я пускаю? — відповідає питанням пані Оля. — Прошу-молю дочку не брати Яринки, питаю, чи хоче, щоб вона у паранджі ціле життя проходила? А вона відповідає, що таким, як є в Україні, вона бачить майбутнє своєї дитини. А яким? Майбутнє не можливо спланувати, його нам дає Господь за нашими заслугами, за нашими вчинками… А чи дасть він добру долю Яринці за вчинки її мами?

Джерело.

Related Post