Сьогодні я все-таки пішла від свого чоловіка. Вся справа в тому, що я за всі ці роки нашого спільного життя дуже втомилася бути йому мамою та служницею. Мій чоловік звик, що я йому роблю усе. Складається таке враження, що я для того, щоб прати йому одяг, готувати їсти. Він навіть не почне вечеряти, поки я йому ложки не подам. Я втомилася, і кинула його.
Я вийшла заміж, тому що щиро покохала свого однокурсника. Довгий час він не помічав мене, але потім між нами зав’язалися стосунки. Через два роки наших зустрічей, він нарешті запропонував вийти за нього заміж. Звичайно ж, я погодилася. Я була дуже щасливою, бо давно мріяла про те.
А вже після весілля я стала помічати, що мій чоловік страшенно не самостійний. Мені доводилося, як дитині йому показувати і розповідати, де лежать його речі. Прибирати за ним розкидані предмети гардероба.
Перший час я відчувала себе турботливою дружиною і хорошою господинею. Але через рік, мені здавалося, що це не моя опора і захист, а моя дитина, яку я маю виховувати і обходити. Додатково до всього, допомоги від нього не було ніякої. Все, що стосується побуту: прибирання, прання, прасування і готування, лягали на мої плечі. Він нічого не вмів робити, а найгірше – не хотів вчитися.
Він дивився на мене байдужими очима, коли я на хвилину присідала попити чаю, втомлена після готування та прибирання.
Я неодноразово розмовляла з ним, намагалася пояснити, що мені потрібна допомога. Що я не домогосподарка і не служниця йому, а улюблена жінка. А він лише віджартовувався, що така моя жіноча доля, і нічого тут не вдієш.
Потім я вирішила його провчити. Одного разу прийшовши з роботи, він застав мене лежачою на дивані. Вдома було не прибрано, посуд не помитий, а вечерею і не пахло. Я сказала коханому, що у мене болить голова цілий день. Я думала, він пошкодує мене, наведе порядок і приготує хоч якусь вечерю. Замість цього мій чоловік замовив собі піцу, а весь безлад залишився на місці. Тоді я натякнула чоловікові, що він міг би і прибрати, раз я себе погано почуваю. Замість цього він ліг поруч зі мною в якості моральної підтримки. Тільки ось весь той безлад в будинку нікуди не подівся. Від розчарування у мене дивним чином перестала боліти голова, і я пішла все прибирати.
Ще через пів року мені геть все це набридло. Я, вже стала більш наполегливо просити чоловіка допомогти мені хоч у чомусь. У нього завжди було багато відмовок, аби нічого не робити. Я сказала, що він зробить так, що я піду від нього. Але дії мої слова не мали. Тоді я вирішила діяти. Поки він був на роботі, я зібрала речі і поїхала до своєї мами. Я не хочу, звичайно, розлучатися зі своїм чоловіком, тому що й досі щиро кохаю його. Але поки він не усвідомить своїх помилок і не зміниться, я додому не повернуся.
В цей же день мій чоловік дзвонив і просив вибачення, він говорив, що виправиться, аби я повернулася. Але я вирішила не піддаватися на його вмовляння так рано. Нехай трохи поживе один і відчує, як це, коли весь побут на одній людині, адже я попри всі домашні справи теж ходжу на роботу. Тільки ось хвилююся трохи, чи не зруйную я своїми ж руками наш шлюб? А то дивись йому і сподобається жити без мене. Не знаю, що зробити. І провчити треба і трішки боязко. Але поки я йду до кінця.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
