fbpx
Життєві історії
Щоразу, коли Валерій приїжджав в село, мріяв побачити Катерину. У цей приїзд йому на зустріч пощастило. Зайшов до крамниці по хліб і почув, як його хтось покликав. Озирнувся, і сеpце обірвалося. Перед ним стояла його Катруся, дівчина, із ким подумки зраджував дружині, та він її ледве впізнав

Щоразу, коли Валерій приїжджав в село, мріяв побачити Катерину. У цей приїзд йому на зустріч пощастило. Зайшов до крамниці по хліб і почув, як його хтось покликав. Озирнувся, і сеpце обірвалося. Перед ним стояла його Катруся, дівчина, із ким подумки зраджував дружині, та він її ледве впізнав

Валерій збирався в гості до матері і мріяв хоч цього разу зустрітися з Катрусею. Двадцять років минуло, як закінчили вони школу. Доля закинула його далеченько від їхнього маленького містечка, тож додому випадало навідуватися лише влітку, під час відпустки. Та й то коли не вдавалося дістати сімейну путівку на море. За матеріалами

“Як же він завuнив перед дружиною”. Автор Лариса КОНДРАТЬЄВА

Щоразу, гуляючи знайомими з дитинства вулицями, сподівався побачити Катю. Ніжний овал її обличчя досі стояв перед очима. Згадував шкільні роки, коли бродили з Катрею берегом річки, над якою дозрівала горобина, і вона сміялася так, як сміється дівчина, котра знає, що її безтямно кохають…

За двадцять років після випускного вечора вони жодного разу не зустрілися. Спочатку Катя написала йому кілька листів у військове училище, потім повідомила, що виходить заміж. Світ почорнів: не чекав такої зради. На тому ниточка обірвалася. Та всі роки спогади не давали Валерію спокою. У його сни часто приходила юна Катруся. Прокидався і не міг заснути знову. Хотілося побачити чисті голубі очі, почути ніжний веселий сміх.

Якось не витримав і запитав у матері:

— А пам’ятаєш Катю з мого класу? Не чула, як вона? — і подих затамував.

— Катерина? Вже другого чоловіка поміняла. Запила, перший її кинув. А це знайшла такого, як сама, вдвох не просихають…

Мати говорила без злості, як про давно й усім відому річ. Не здогадувалась, як боляче її слова синове сеpце.
Валерій вірив і не вірив. Мало що люди навигадують…

У цей приїзд йому на зустріч пощастило. Зайшов до крамниці по хліб і почув, як його хтось покликав. Озирнувся, і сеpце обірвалося. Перед ним стояла його Катруся, дівчина, чий світлий образ беріг на споді душі, із ким подумки зраджував дружині. Ось вона, його недосяжна зірка, перед ним. Але…

— Як поживаєш, Михайловичу? — у Катрі на обличчі з’явилось щось подібне до усмішки. — Давно не бачились!

Валерій розгубився. Колись мріяв: зустрінуться — запросить її в кафе. Розкажуть одне одному, як жили весь цей час. Потім пройдуться, як в юності, знайомою стежкою понад річкою… А тепер…

Кинув кілька фраз для годиться, попрощався і не пішов — побіг до річки. Хотілося на самоті прийти до тями.

Сів під горобиною, заглибився в невеселі думки. Як же він завинив перед дружиною! Скільки років не додавав Галі душевного тепла і ласки, бо між ними в його уяві стояла інша. До останньої хвилини беріг у сеpці ілюзію юнацького кохання, яке сьогодні на дрібні друзки розбилося об сувору дійсність. Розбилося і впилося гострими друзками в сеpце… Водночас бiль цей дивним чином розставив усе на свої місця. Так заспокоюється водне плесо після брижів, здійнятих кинутим сильною рукою камінцем…

Валерій підвівся і пішов на пошту дзвонити Галині. Він скаже дружині, що скоро повернеться, що дуже скучив за нею, за дітьми. Що любить її…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook