З моїм чоловіком ми одружилися майже 8 років тому.
У мене є донечка від першого шлюбу та й у нас є спільна дитина з Михайлом, теж донечка наша.
Мій перший чоловік і нинішній дуже відрізняються один від одного, вони зовсім різні люди, абсолютно.
У першому шлюбі я була за своїм чоловіком, як за кам’яною стіною, він постійно добре дбав про свою сім’ю, я з ним зовсім ніяких не мала проблем та негараздів.
Він був головний у нашій сім’ї та сильний, всі проблеми вирішував відразу, забезпечував мене і дочка. На жаль, в один прекрасний момент, мій чоловік, дуже несподівано, сказав мені, що не готовий жити з такою, як я. І попросив залишити його одного, щоб я пішла.
Йому потрібен був час, щоб все обдумати і прийняти зважене та остаточне рішення.
У мене не було вибору, я була дуже здивована і засмучена, але таки з донькою переїхала до своєї рідної тітки і стала в неї жити.
Тоді я була впевнена, що мине час і чоловік за нами приїде, він одумається і у нас все налагодиться.
Але виявилося, що мій чоловік вирішив подати на розлучення.
Хотілося б ще відзначити, що мій колишній чоловік зовсім не допомагає своїй дочці. Він не хоче абсолютно спілкуватися зі своєю дитиною і забув про її існування. При цьому у нього є можливість забезпечувати свою дитину, він не бідна людина, але, на жаль.
Для мене це було великим подивом, я просто не розуміла чому він так вчинив, адже весь цей час ми добре жили.
А мій теперішній чоловік зовсім інша людина. Я познайомилася з ним на роботі, одного дня він приходив влаштовуватися до нас.
А вже після робочого дня я зустріла його біля входу в наш офіс.
Ми зустрічалися лише чотири місяці, і він запропонував переїхати до нього.
Щиро кажучи, якогось великого кохання у мене до нього тоді не було, але він був спокійним та хорошим чоловіком.
Та й на той час мені просто по-людськи дуже хотілося сім’ю та жити окремо, крім того не заважати тітці в її тісній квартирі, тим паче я бачила, що вона вже й не дуже хотіла, щоб ми в неї жили, адже дві сім’ї то важко.
Мій новий чоловік виявився непоганою людиною, я знайшла прекрасного друга на своєму життєвому шляху.
Але у мого чоловіка є і недоліки, на жаль: він не вміє або не хоче заробляти гроші.
На теперішній час я, на жаль, сама не працюю, гроші заробляти не можу, сиджу в декреті – народила нашу маленьку доньку.
Справедливості ради, можна сказати, що я дуже вдячна матері мого теперішнього чоловіка, яка допомагає нам фінансово.
Але, якщо подивитися з іншого боку, вона ж привчила до цього вже давно свого єдиного сина.
Все що у нас є, як би це дивно не звучало – все це повністю заслуга його мами. Зараз у неї є хороша робота і можливість допомагати нам. А що потім? Коли вона піде на пенсію? Що буде з нашою сім’єю, за що ми будемо жити?
Мій чоловік так давно вже звик, що його мама завжди поруч, вона завжди під рукою у потрібний момент, завжди допоможе і підтримає в усьому його. А Михайло вже доросла людина, йому майже 37 років.
Він не зможе сам забезпечувати сім’ю. А діти? Вони ростуть і їм постійно потрібно щось купувати. З огляду на те, що у нас їх двоє.
Але в усьому іншому мій чоловік мене повністю влаштовує.
Але ж без грошей зараз не проживеш? У мого першого чоловіка не було проблем з цим зовсім.
Я могла собі дозволити купити все що хотіла, він ніколи мені нічого не шкодував. А зараз боюся зайву копійку витратити, адже розумію, що завтра сидітимемо зовсім без грошей.
У чоловіка настільки маленька зарплата, що потрібно на всьому економити, навіть на харчах. А я так не звикла.
Я з чоловіком розмовляла вже багато разів на цю тему, але він каже, що має вже роботу, і не збирається нічого міняти.
Хотілося б зазначити, що на роботі мого чоловіка поважають за порядність. Але що мені від того?
Майже усі наші знайомі живуть краще за нас, вони не економлять на їжі, мають гроші, їхні чоловіки займають хороші посади, вони сім’ями їздять відпочивати. А мій чоловік також розумний та добрий. Але робити нічого не бажає.
Складається враження, що Михайло все чекає, що мама грошенят підкине стільки, скільки йому потрібно, а вона завжди, як не продукти нам купить, то гроші принесе, як зарплату отримає, щоб ми дітям щось купили.
Я їй вдячна, звісно, за це, але вже самій соромно, що ми беремо в неї гроші. Але ж так не можна?
Навіщо потрібен такий шлюб, якщо я не впевнена в завтрашньому дні і в своєму чоловікові, а він навіть не турбується про нас, його не хвилює, як ми житимемо далі?
Мама чоловіка не вічна, вона старіє, скоро і їй нам допомагати потрібно буде.
Але як, якщо ми ледве себе можемо забезпечити? Вже й не знаю, як ще мені вмовляти свого чоловіка, щоб нормальну роботу шукав.
Фото ілюстративне.
