fbpx
Breaking News
Ми подали заяву в РАЦС. Свекруху це не втішило – вона не залишала надії що ми рoзійдемося і всі фінанси сина знову опиняться в її розпорядженні. Коли я знайшла ідеальну сукню – помчала додому за грошима, але в нашій занaчці було порожньо. Я, вся в сльoзах, зателефонувала чоловікові. Він сказав, що прийде додому і все пояснить. Те, що я від нього почула, позбaвило мене дару мови. Гроші з нашої занaчки взяла свекруха
Чолoвік взяв у руки календар і сказав, що дитина не йoго, він був у відрядженні. Мені зaбрaкло слів. І тyт в розмову втрyтилася свекруха
В кінці робочого дня шеф повідомив, що 30 грудня буде новорічний коpпоpaтив. Кожен має прийти зі своєю другою половинкою. Денис рiзко зблiд. Він усім бpeхав, що одружений. Тpeмтячuми руками він дістав телефон і зipвав у під’їзді оголошення. Швидко набрав номер тiєї жінки
Старша дочка, Марія, завжди відчувала, що її сестру батьки бiльше люблять. Ставлення до них настільки відрiзнялося, що це помітили не тільки родичі, а й сусіди. У підсумку, старша вивчилася і поїхала подалі від батьків, молодша так і сидить у них на шиї
В декреті Ангеліна дуже змінилася. І поки вона з дочкою були в санаторії, Іван вирішив подати на рoзлучення
Спорт
Щоб заробити на життя, працював у дитячому садочку

А ще віце-чемпіон світу з багатоборства Олексій Касьянов розповів, чому замість травмованого м’яза лікував… здорові нирки

Рік тому на світовому чемпіонаті з легкої атлетики у приміщенні найсильніший десятиборець України Олексій Касьянов став віце-чемпіоном. Ця медаль – найцінніша у срібній колекції Касьянова (два «срібла» чемпіонатів світу, 2012 і 2016 років, і два – континентальних першостей, 2009 і 2012 років). «Чотири роки, які розділили дві медалі чемпіонатів світу, я боровся з травмами і невдачами. І коли вже ніхто не вірив у мій успіх, знову піднявся на п’єдестал пошани”, — розповів виданню ВЗ запорізький атлет. Тепер мета Олексія – чемпіонат світу, який у серпні прийматиме Лондон. Нові травми й невдачі не лякають 31-річного багатоборця. Він вірить, що праця й спортивна фортуна подарують йому ще не одну перемогу.

— На чемпіонатах України я зрідка виступаю у багатоборстві. Зазвичай лише у кількох видах, а у вільний час спостерігаю, як змагаються інші, серед них і мої потенційні суперники, — пояснив Олексій Касьянов. – Найбільшим моїм суперником в Україні є Василь Іваницький. Стриянин на кількох останніх чемпіонатах України залишає за собою першість. Вася – великий талант. За умови, якщо зуміє зібрати усі десять видів, зможе конкурувати і на планетарних першостях. Моя ж мета – підготуватися до літнього сезону. До чемпіонату світу в Лондоні планую зробити ще два старти. Зараз ми з тренером працюємо над розвитком витривалості, а також над силою. Тобто закладаємо базу. А далі підключатимемо повні швидкості.

— А в чому полягає талант у багатоборстві?

— У нас головне – це швидкісні якості. В Іваницького це є в повному обсязі. Усе інше – потужність, вибухову силу – можна наростити.

— Олімпійський сезон ви провели у боротьбі з травмами. Та незадовго до Ігор здоров’я начебто нормалізувалося. Що тоді завадило вам показати у Ріо-де-Жанейро свій максимум?

— У середині сезону мене турбувала спина: надірвав клубово-поперековий м’яз. У Ріо у перший день багатоборства відчував, що здатен до повноцінної боротьби, хоча й не вдалося стрибнути у довжину так, як хотілося. А після бігу з бар’єрами м’яз так «прихопив», що важко було навіть просто пересуватися. Довелося зійти. Про те, що у мене надірваний м’яз, я довідався лише після олімпійських змагань: у Ріо ми провели діагностику. А до того постійно відчував біль і насправді не знав, що лікувати. Лікарі думали, у мене проблеми з нирками… Якби надрив м’яза діагностували раніше, до Ігор я підійшов би у бойовій готовності.

— Ще не так давно слабкою ланкою у вас був стрибок з жердиною. Та ось тепер, у доволі зрілому віці, вам вдалося компенсувати цей недолік. Завдяки чому?

— Зі мною почали працювати вузькопрофільні фахівці зі стрибків із жердиною – Олександр Черняєв та Іван Малихін. Завдяки цій співпраці я вже знаю, що потрібно для того, аби високо стрибати. А колись і уявити не міг, скільки дрібних нюансів впливають на стрибок: починаючи від розбігу і ритмічного малюнка до відчуття моменту, коли вже у повітрі потрібно перевертатися.

— А ось зі списом досі не можете знайти порозуміння. Уже неодноразово це ставало для вас каменем спотикання на шляху до світового п’єдесталу пошани…

— Сподіваюся, у потрібний момент усе вийде, і цього буде достатньо для особистого рекорду. Буває, виходить новачок у сектор для метання і з першої спроби пуляє спис світ за очі… Зрештою, з першого разу мені це також непогано вдалося. На перших своїх змаганнях я метнув спис на 50 м. І досі на 50 м метаю… Можливо, ще в дитинстві заклав технічну базу з помилками. Виправити сьогодні ці недоліки складно. Мене у метанні списа курирує В’ячеслав Рибко, молодий тренер, який дітям ставить просто бездоганну техніку. Ми з Анею (Мельниченко, чемпіонка світу з багатоборства і дружина Олексія. – О. С.) почали співпрацювати зі Славою рік тому. Аня швидко вийшла на показник особистого рекорду. Мені ж травма завадила прогресувати швидше. Попри все, тренервірить, що 60 м метатиму легко, і це для мене не межа.

— Ваш найсильніший вид – стрибок у довжину. Призер Олімпіади в цьому виді Ігор Тер-Ованесян розповідав, що перед стартом налаштовувався стрибати так, наче летітиме через прірву…

— На тренуваннях думаю про розбіг і про те, аби добре потрапити на планку. А на змаганнях намагаюся максимально “завести” себе: чим більше буде адреналіну, тим далі полечу.

— Стрибунам не завжди вдається приземлитися на мат…

— …а я одного разу в бар’єрному бігу фінішував перекидом через голову. Це було на чемпіонаті світу в Стамбулі (2012). На четвертому бар’єрі перечепився за ногу атлета, який біг сусідньою доріжкою. На п’ятому спіткнувся, та все ж вирішив фінішувати навіть ціною падіння. На щастя, правилами таке не заборонено. І мій результат зарахували. Та зазвичай на змаганнях у мене все проходить тихо-гладко. На старт не запізнююсь, шипівки в номері готелю не забуваю, жердини у секторі не ламаю… Мені важко зрозуміти, як можна порушувати режим. Мої знайомі скаржаться, як можна змусити себе рано лягати спати і не ходити на дискотеки. Та в мене ніколи з цим проблем не було. Спорт – це спосіб життя, закладений з дитинства. Тренування і виступ на змаганнях – ось що приносить мені найбільшу насолоду. На початках друзі ображалися, коли відмовлявся скласти їм компанію на дискотеці. Та згодом зрозуміли, наскільки режим є важливим для мене, і вже не пропонували піти з ними пізно ввечері.

— А тренер у міжсезоння може запросити вас на пиво?

— Ніколи не запрошував. Сам я можу випити трішки вина, коли дуже хочеться: тренер ніколи не обмежував мене. Він цілком і повністю довіряє мені: знає, що зловживати не стану.

— Як ви познайомилися з вашим наставником Дмитром Льопою?

— Спочатку з ним познайомився мій батько і попросив його взяти мене до себе в групу. Він прийняв мене з радістю. А через п’ять років наших тренувань я став займатися багатоборством. Мені все давалося легко: м’язи були готові до специфічних навантажень кожного з десяти видів… А на початках я тренувався у батька. Він навчав мене простих технічних елементів, а головне – подарував любов до легкої атлетики, завдяки якій досі виходжу у сектори та на доріжки. Дотепер щодня телефонуємо один одному, консультуюся з ним, обговорюю свої тренування.

Стадіон та легкоатлетичний манеж – один із моїх перших дитячих спогадів. У дитячому садку я був завжди до обіду, а потім тато забирав мене з собою на стадіон. Я виріс там. А в підлітковому віці став цікавитися науками, які допомагають краще зрозуміти спорт у різних його аспектах: біохімією, фізіологією, біомеханікою тощо. Пізніше із задоволенням опановував ці науки у Запорізькому університеті на факультеті фізичного виховання.

— А мама має якесь відношення до спорту?

— Ні. Лише те, що одного дня вона стала дружиною тренера. Мама все життя працювала начальником хімічної лабораторії на заводі. У школі завжди допомагала мені з хімією.

— Якийсь час ви працювали у дитячому садку…

— Я вже готувався до випускних випробувань в університеті, а мої спортивні результати були ще не такими високими, аби гарантувати місце у збірній. Потрібно було хоч якось заробляти на життя. Та спорт кидати не хотілося. У мене було відчуття: ще трішечки, і результати підуть вгору. Ось так став інструктором з фізкультури у дитячому садочку та початковій школі, проводив заняття з дітьми від трьох до восьми років. Я завжди любив дітей, і після роботи з ними це почуття не згасло. Знав, чого від них чекати, як вони поводитимуться, коли довкола багато інших дітей. Так, деколи вони відмовляються слухати. Та достатньо їх зацікавити, забавити, похвалити, і вони цілком ваші. А ще влаштувати спортивні змагання. У дітей один із найбільших інстинктів – змагальний.

— Ваш хороший друг і головний суперник, рекордсмен світу американець Ештон Ітон разом з дружиною Бріанною Тейсон-Ітон завершили спортивну кар’єру. Вас здивувало таке рішення атлета, який останнім часом не поступався нікому і за жодних обставин?

— Завжди сумно, коли такі люди ідуть зі спорту. Ми були на зборі в США, і Ештон сказав, що приїде тренуватися до нас. А ще через тиждень оголосив про завершення кар’єри. Це стало сюрпризом для багатьох. Ітон не розповідав, чим займатиметься після спорту. Але в США завжди можна знайти собі заняття для душі. Колись він казав, що хоче надихати молодь до занять спортом: зустрічатися з молодими спортсменами, проводити семінари, мотивувати їх до високих результатів.

Читайте також: ФУТБОЛІСТИ РЕАЛА ПОКАЗАЛИ НЕЙМОВІРНИЙ КЛУБНИЙ ЛІТАК (ВІДЕО)

Related Post