Скільки себе пам’ятаю, батько, коли наn’єтьcя, ображав матір і вимагав, щоб вона розповіла мені, хто мій справжній батько.
«Розкажи вже, нарешті, своїй дитині, хто її батько. І як ти її нагyляла. Я чужу дитину виховую, нехай знає, що повинна бути мені вдячна! » За матеріалами
Після цього він міг схопити нiж і бігати з ним за матір’ю. Ми з сестрою сиділи, зіщулившись у кутку маленькими грyдочками.
Мати пояснювала мені: «Батько так не думає. Просто він n’янuй. Його батько про нього теж ТАК по-n’янi говорив, ось його і переклинило. Він все один в один, як його батько, і повторює. »
І, знаєте, мене це якось заспокоювало. Я правда дуже сподівалася, що тато насправді так не думав.
Але був час, коли він закoдyвався. Ми якраз переїхали в нову, видану нам безкоштовно державою, квартиру.
Батько заробив грошей на покупку меблів, побутової техніки та інших, необхідних для облаштування квартири, речей.
Купили і килими, які вони з матір’ю стали вішати на стіни. В цей час було мені вже 13 років. І так як мені постійно говорили, щоб я не заважала, я тихенько сиділа в кімнаті.
Тут мати з батьком починають лаятися. Батько заводиться (мабуть щось не виходить). Я виходжу з кімнати з наміром допомогти … і чую: «Чому ми тут з тобою прицюємо, а ТВОЯ дочка сидить в кімнаті, відпочиває.
Нехай до свого батька звідси котиться! Що вона думає, буде ТУТ жити і нічого не робити ?! Розкажи їй вже, хто її батько, нехай до нього валить! »
Я повернулася в кімнату і заплакала, усвідомивши, що він РЕАЛЬНО ТАК думає, і що з цими думками він живе, і дивиться на мене, і розмовляє зі мною теж, думаючи ТАК. І НІКОЛИ про це не забуває.
Незабаром він знову почав пuти.
З тих пір ні татом, ні навіть батьком я його ніколи не називала. Пізніше говорила йому на зло: «Слава Богу, що ти не мій БАТЬКО і у мене не буде такої спадковості!»
А в моменти, коли він говорив, щоб ми валили з його квартири, відповідала, що ЦЕ НЕ ЙОГО КВАРТИРА.
ЙОГО квартира – це кімната в гуртожитку. Без нас (дружини і дітей) йому «троячку» держава не видала б.
Тепер він уже старий. І, ось іронія долі, – доглядати за ним доводиться мені.
«Його улюблена дочка» (моя сестра) просто відмовилася це робити. Сказала, що їй все одно, що з ним буде, її це абсолютно не хвилює.
