Багато чую від знайомих жінок різних не дуже приємних історій про те, як їм важко живеться зі своїми свекрухами. А у мене своя історія, зовсім інша, на жаль, важка для мене, не зрозуміла.
Я так гордилася, що маю доньку. Думала опора на старість буде і підтримка, адже донечка, то не син, син – то чужа дитина.
я все життя прожила з чоловіком в селі, але працювали старанно. Галинка у нас ще з дитинства ходила, як королева. Все найкраще в садочку, а потім в школі. Для доньки ми не шкодували нічого. самі могли лише сидіти на хлібі та воді, а донька у нас бачила, ходила та носила все.
Потім Галинка вступила на навчання і для нас з батьком почалися важкі часи, адже потрібно було і одягнути, і нагодувати, і речі гарні купити, ще й на квартиру дати, бо ми не хотіли, щоб Галинка не жила в гуртожитку і не соромилася, що вона з села.
Коли Галина сказала, що збирається заміж за міського хлопця з багатої родини, ми з чоловіком аж сяяли від щастя. Навіть єдину корову продали, щоб допомогти з весіллям. Але воно було в ресторані, у який з нашої родини були запрошені лише я з чоловіком і все.
І відтоді життя наше змінилося повністю. Галина жила у свекрів з чоловіком, у них величезна квартира. Як не дивно, але зі свекрухою вони дуже гарно ладнають, вони, як подружки. донька віддалилася від нас. До нас ще жодного разу вони не навідалися, а коли я стала натякати, що ми з батьком і до них самі можемо в гості приїхати, донька говорила, що не потрібно, бо свекри люди з гарними манерами, вони не зрозуміють, чому це ми приїхали без запрошення, а запрошувати нас ніхто й не спішив.
Вже минуло пів року, як Галина вийшла заміж, ми не бачилися жодного разу. Я не хочу набридати, а донька рідко телефонує, багато розповідає про свою свекруху, її смаки, яка вона чудова людина. А ми з батьком не цікаві їй стали зовсім. таке враження, що вона соромиться нас. Родина часто запитує про Галю, а я не знаю, що й сказати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
