fbpx
Життєві історії
Після весілля сина Василь зробився турботливим батьком: «Збери гостинці, відвезу дітям в місто» – частенько говорив він дружині. Він збирав варення і соління і віз їх в місто. Коли Олена і Андрій були у них в гостях, Валентина ненароком запитала, чи не набрид їм батько своїми візитами. «А чому набридати, – відповів Андрій, – він гостинці завозить і навіть в хату не заходить, їде далі у своїх справах». Василь сам потім зізнався, що у нього в місті є інша жінка

Коли Василь познайомився з Валентиною, ніякої іскри між ними не пролетіло, не спалахнули вони обоє взаємними почуттями і пізніше, побачивши один одного, не відчували душевного трепету. Просто одного разу так склалося, що Василь провів її з танців, не проводити було незручно, розбилися всі по парах і так вийшло, що залишився він з Валентиною. Потім заходив до неї кілька разів, просто поговорити.

Дівчина вона була непогана, і найголовніше – душевна і спокійна. А потім друзі і близькі стали жартома питати: «Коли весілля?». А батьки всерйоз радили Василю свататися. Так вони і одружилися.

Жили як всі в селах, багато працювали, про почуття один до одного роздумувати не було часу. Їх єдиний синок Андрійко тільки радував, спочатку навчанням в школі, потім в університеті, пізніше зустрів гарну дівчину і почалися передвесільні клопоти. Валентина вибір сина схвалила, Олена їй дуже сподобалася.

Весілля йшло повним ходом, Валентина сиділа абсолютно щаслива і злегка втомлена. Вона дивилася на людей, на дітей, що бігають за повітряними кулями, на весело танцюючу молодь і була щаслива. Серед танцюючих вона побачила свого чоловіка, той енергійно витанцьовував перед якоюсь фарбованої блондинкою.

Тут приглушили світло і заграла повільна композиція. Молоді закружляли в центрі залу і  Валентина забула про все, промокаючи очі серветкою. Які ж вони гарні! У цей момент, погляд її спіймав серед танцюючих і Василя. Він і далі продовжував танцювати з блондинкою.

Поруч з Валентиною сиділа її родичка, вона вправно запихаючи в рот салат, одночасно видала відому інформацію: «Це колега Олени з роботи, Ірина, незаміжня, трохи молодша за тебе. Іди, забирай від неї чоловіка».

І хоч Валентина вирішила не псувати весілля єдиного син, її настрій був геть зіпсований, весь вечір, чоловік не відходив від Ірини.

Вдома розмова була короткою. «Ну, подумаєш, – сказав Василь, – потанцював з молодичкою, що такого? Свято ж».

Але те, що сталося залишило важкий осад в душі у Валентини чоловік їй відкрився з якоїсь невідомої і іншої сторони. Образ блондинки все стояв перед її очима. Василь зробився турботливим батьком: «Збери гостинці, відвезу дітям в місто» – частенько говорив він. «Ти їм набрид уже! Дай їм удвох побути» – відповідала Валентина.

Але той збирав варення і соління і віз їх в місто, до того ж їхати було недалеко. Коли Олена і Андрій були у них в гостях, Валентина ненароком запитала, чи не набрид їм батько своїми візитами. «А чому набридати, – відповів Андрій, – він гостинці завозить і навіть в хату не заходить, їде далі у своїх справах».

Коли Валентина запитала чоловіка, які у нього «справи» в місті, той не став приховувати. Так, у нього з Іриною відносини. Вона – чистий вогонь, а Валентина – стояча вода!

Він пішов від неї, звільнився з ліспромгоспу, де пропрацював двадцять років і поїхав до міста, до своєї Ірини. Валентина ледве це пережила. Благо Андрій і Олена постійно приїжджали підтримати її і допомогти по господарству. Вони були єдиною втіхою. Ночами вона довго не могла заснути, дивлячись у темряву, задавала собі нескінченні питання. Що вона зробила не так? Чому раптом стала непотрібною?

Чим краща ця жінка? Виявляється, потрібно було вести себе інакше, вона – стояча вода, спокійна, поступлива і розважлива. Іншою вона бути не може, вірніше може, але це буде не вона. А нескінченно прикидатися не можна, значить не варто взагалі пов’язувати своє життя з Василем. Але хто знав, що вони не підходять один одному? І не було б цього шлюбу, не було б і Андрія…

Одного разу вона відкрила очі коли було ще темно, на вулиці лив дощ упереміш зі снігом, було чутно як краплі б’ються об залізний дах. Сусід заводив свою стареньку машину. Цей звук довгий час означав для неї початок нового дня, вона вставала і гріла сніданок, будила чоловіка. Ось і зараз вона вибралася з затишного кокона ковдри і раптово згадала. Їй не потрібно вставати, чоловіка немає, а вона у відпустці. Забравшись назад під теплу ковдру, вона вперше подумала: «Як добре, що його немає …» І миттєво заснула.

Відтоді Валентині почало подобатися її життя. «Як гарно!» – думала вона, дивлячись як сніжинки несміливо лягають на гілки немов прикрашаючи їх тонким мереживом. Коли сніг покрив всю землю рівним і щільним шаром, Валентина дістала з горища старі лижі. Уже багато років у неї не вистачало часу на це маленьке задоволення.

Втомлена і задоволена вона повернулася з прогулянки. Валентина щедро плеснула олії в сковорідку, вона розтеклася, потріскуючи. Василь не любив соняшникову олію, його нудило від одного її вигляду. Вона посміхнулася, насипаючи в сковороду картопляні дольки. Приїхали Андрій і Олена, заставши матір за поїданням картоплі.

«Батько збирався приїхати …» – сказав Андрій. Він здивувався прочитавши в очах матері переляк і невдоволення. «За зимовими речами» –договорив він. «Ой, налякав, – посміхнулася Валентина, – проходьте, приєднуйтесь! Така смакота».

Вона і справді почувала себе дуже щасливою…

Фото ілюстративне – medikforum.

facebook