Оксана і Вадим зустрілися випадково. Чоловік поспішав з роботи додому. Біля магазину він побачив молоду дівчину в оточенні подруг. Всі вони весело щебетали, про щось розмовляли і сміялися. Сміх однієї з них особливо привернув увагу Вадима. Чоловік мимоволі зупинився, задивившись на дівчину.
Подруги, помітивши його увагу, вказали на це Оксані. Вона підбігла до нього – легко, немов не торкалася землі, і запитала:
– Ви мене чекаєте? Розумієте, хтось по телефону на побачення покликав. А щоб не одній не йти, я подруг прихопила.
– Ні, це не я, – трохи розгубився Вадим.
– Шкода, – засмучено промовила дівчина.
Потім знову повеселішала і почала знайомитися. Так і почався їх роман. Ця дівчина вражала Вадима своєю відкритістю, щирістю, веселою, доброю вдачею. Він намагався в силу своїх можливостей як тимчасових, так і фінансових, приділяти увагу їй, дарувати милі подарунки.
Оксані теж дуже подобався Вадим. Їй лестило те, що на неї звернув увагу чоловік, старший за неї на п’ять років – вже дорослий, в якійсь мірі відбувся. А, головне, він мав спокійний, поступливий характер.
Настав час знайомитися з батьками хлопця. Дівчина довго готувалася до цієї зустрічі і дуже хвилювалася, але, як виявилося, даремно. Мати Вадима – Світлана Анатоліївна була дуже красивою жінкою: доглянутою і впевненою в собі. Батько ж був схожий характером зі своїм сином.
Світлана Анатоліївна при першій же зустрічі дізналася все про дівчину, задаючи їй питання, часом і незручні: хто батьки, де працюють, який у неї дохід, чи є квартира. Але Оксану це не збентежило – мати ж, за сина переживає.
В той же день, проводжаючи дівчину додому, Вадим зізнався їй у коханні і зробив пропозицію. Оксана дуже зраділа і відповіла згодою. Далі було весілля, організацією якого зайнялася свекруха, розпланувавши все від початку до кінця: прикраси, гості, навіть букет нареченої вона вибрала сама. Дівчина повністю поклалася на свекруху і її витончений смак.
А потім почалося сімейне життя, якщо це можна так назвати. Світлана Анатоліївна якось різко змінилася. Вічний контроль з її боку, дзвінки синові кілька разів на день по пів години. «Підказки» невістці, як повинна будуватися їх сім’я, на які принципи і цінності вона повинна опиратися.
Могла заявитися серед білого дня до них додому. Блукаючи по квартирі в білих шкарпетках, перевіряла чистоту і порядок, не забуваючи сповістити невістку про результати своїх перевірок. Оксана терпіла, але потім підійшла з питанням до чоловіка:
– Вадим, звідки у твоєї мами ключі від нашого будинку?
– Я зробив дублікат. Оксано, мама завжди має рацію, слухай її.
Свекруха була повноцінним членом сім’ї, але занадто настирливим, і складалося враження, що Оксана вийшла не тільки за свого чоловіка, але і за свекруху. Останньою краплею в морі претензій став наказ свекрухи народжувати дитину.
– Оксано, ти вже стара, розумієш? Тобі час народжувати.
«Куди пора? У двадцять два роки», – думала дівчина.
А свекруха продовжувала:
– Квартири продамо, купимо одну велику. Я буду за онуком дивитися, а ти можеш відразу на роботу вийти. Не знайшовши підтримку у чоловіка, Оксана довго не думала і подала на розлучення, про що зовсім не шкодує.
Свекруха з чоловіком щиро не розуміли, чому Оксана так вчинила. Світлана Анатоліївна звикла, що всі їй беззастережно підкоряються, але вона не врахувала, що її невістка володіє великою силою волі. А Вадим просто-напросто виявився маминим синочком, що не сміє зробити зайвий крок без підказки матері.
І тільки свекор на прощання прошепотів: «Ти все правильно зробила, дочко. Біжи, поки не пізно».
Фото ілюстративне – Wday.
