– Вибач, мамо, але ти з нами жити не можеш. Ліля проти, – опустивши голову, сказав мені син.
Було видно, що йому самому незручно, бо ж я його мати, і він любить мене, та дружину свою він любив більше.
Можна сказати, що мала я доброго сина, поки він не одружився. А як привів невістку додому, то наше життя дуже змінилося, і не в кращу сторону.
– Ліля, донечко, а чим я тобі не вгодила? – питаю невістку. – Я ж у ваше життя не втручаюся, так що нічим вам не заважаю, – кажу.
– Квартира Олександра, і Ви до неї не маєте ніякого відношення, тому я не хочу, щоб Ви жили з нами, – прямо сказала мені невістка.
– А куди ж я піду? Ти знаєш, яка у нас ситуація?
– За кордон їдьте, і собі заробите, і нам допоможете, – фиркнула Ліля.
З своїм першим чоловіком я розлучилася дуже рано, він залишив мене і маленького сина заради іншої. Потім ми з Сашком довго жили на знімних квартирах, було дуже важко. А через 5 років я вийшла заміж ще раз, і ми стали жити в будинку Богдана, мого чоловіка.
Все було добре, він любив мого сина, а хлопчик прив’язався до нього, так що здавалося – життя налагодилося. Але коли Богдана раптово не стало, його родичі вказали нам на двері. Будинок забрала його рідна сестра, а ми з сином знову пішли на знімне житло.
В цей час не стало мами мого першого чоловіка, і бабуся зробила моєму сину неабиякий подарунок – вона заповіла свою квартиру своєму єдиному внуку Олександру.
Ми з сином разом переїхали в тепер уже його квартиру і жили собі, поки Олександр не вирішив одружитися. Я відразу бачила, що Ліля йому не підходить, бо вона занадто меркантильна, але я і слова зайвого не сказала. Син дорослий – нехай сам вирішує.
Невістка з перших днів крутила носом, їй не подобалося, що я з ними живу. А потім вона таки переконала мого сина, що молода сім’я має жити окремо, і що життя з свекрухою – це не життя.
Тоді син і почав цю незручну для нас обох розмову, щоб я шукала собі інше житло.
Після того, як син з невісткою практично вигнали мене на вулицю, у мене не було іншого виходу, як за порадою невістки їхати за кордон. Для заробітків я вибрала Німеччину, бо добре знала німецьку мову, і в мене там була знайома, до якої я і поїхала.
Їхала я з безвиході, а життя піднесло мені неабиякий сюрприз. Я прибирала в квартирах і будинках, бралася за всі роботи, щоб лише швидше грошей заробити.
Один з будинків, який я прибирала, належав багатому і самотньому чоловікові. Ганс, так його звали, дуже собі мене сподобав, і ніколи не ставився до мене як до обслуговуючого персоналу. А потім він запропонував мені вийти за нього заміж.
Це був мій шанс змінити своє життя, і я його не упустила. Моє життя дуже змінилося, тепер у мене є все, про що я могла лише мріяти.
Коли про це дізналася моя невістка, вона вирішила, що тепер я маю їм допомагати. Телефонує мені щодня, не соромиться нагадувати, що в мене є син і я повинна їм допомагати.
– Ліля, нагадай, а чого я вам маю допомагати? – питаю.
– Бо Ви мама…
– А коли ви мене на вулицю виганяли, ви про це забули, чи що?
– Ну от навіщо старе згадувати, – мило усміхається до мене в слухавку невістка. – Ви б мені дякувати мали, бачите, як круто змінилося Ваше життя завдяки мені.
Поставила я слухавку, і розумію, що є такі люди, для яких гроші – найважливіші в житті, і цих людей не змінити.
Сину я сказала, що батько подарував йому квартиру, а я коли зможу, куплю йому машину. Але на цьому все, більше вони від мене нічого не отримають.
Завжди треба бути людяним, бо ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
