Все життя Анна посвятила вихованню дітей. А їх у неї аж троє. Доля у Анни була нелегкою. Вона змалку доглядала свою маму, яка хворіла багато років, тому і заміж пізно вийшла. А батька свого вона взагалі не знала.
На весільний рушничок Анна стала аж в 30 років, коли в село приїхав Степан, парубок зі Сходу. Він був сиротою, приїхав в їхнє село до тітки, маминої рідної сестри. Тітка до нього відносилася не вельми добре, але діватися хлопцю було нікуди.
Коли побачив Анну, щось рідне знайшов в ній, хоч і була старша за нього майже на 10 років. Одружилися, забрала Анна Степана до себе додому, то й відтоді разом і господарювали. Маєтків великих за життя не пристарали, але з’явилося у подружжя трійко діточок.
Старший син Ігор, і дві донечки – Оксанка і Іринка. Хоч і важко було, але Анна все віддавала своїм дітям, так щоб було не гірше, ніж в людей. Усім трьом дала освіту.
Діти у неї виросли на славу. Першим одружився Ігор, пішов жити до дружини в сусіднє село. Будинок добротний збудував, правда, Анна була там всього один раз, на новосіллі, бо невістка не дуже в гості запрошує. Але Анна не тримає образи, головне, щоб у сина в сім’ї все було добре.
Другою заміж вийшла Оксана. З мамою жити не хотіла, пішла в невістки. Пощастило Оксані, в добру родину потрапила. Через два роки вже в свою хату переселилася. Хоч і жила з мамою в одному селі, та приходила рідко, все справи – то домашні клопоти, то діти.
І на неї не ображалася Анна, навпаки, щаслива була. Добре, що хоч у дітей буде доля щасливішою, ніж у неї. Анна собі тихо жила з своїм Степаном. Вечорами молила Бога, щоб дав її дітям здоров’я і тримав під своєю опікою, бо вона сама їм нічого дати не може.
Найбільше Анна молилася за свою молодшу донечку Іринку. Після університету вона залишилася в місті, квартиру знімає. А от особисте життя не складається, Ірина всю себе роботі віддала. А дівчині вже 30 минуло.
Одного осіннього дня не стало Степана. Відтоді хата Анни стала пусткою, та й здоров’я почало дуже підводити. Через пів року навіть вставати з ліжка Анні було складно.
Першому Анна зателефонувала синові. Ігор відразу приїхав, привіз продуктів і гроші, викликав лікаря. Місцева фельдшерка порадила йому, що в такому стані маму одну залишати не можна. То ж дітям треба визначитися, біля кого мама буде віку доживати.
Ігор дуже засумував, бо знав, що його дружина нізащо не погодиться взяти свекруху до них додому. То ж просто приїжджав до мами по можливості, привозив їй їжу.
Оксана теж не захотіла брати маму до себе, мовляв, її чоловік буде проти. Обіцяла приходити до мами, їсти варити, прибирати і інколи з нею ночувати.
Анна все розуміла і не ображалася на дітей, бо у них своє життя. Якось в село приїхала і Іринка. Вона хотіла похвалитися мамі, що їй на роботі запропонували нову посаду і тепер вона зможе заробляти більше, може найближчим часом зможе і якесь житло собі придбати.
Але побачивши маму в такому стані, Ірина промовчала. Попросила на роботі кілька днів вихідних, а потім зателефонувала і сказала, що відмовляється від посади, бо звільняється.
В місто Ірина повернулася лише для того, щоб забрати свої речі. Залишити маму такою немічною вона не могла. Анна дуже раділа, бо з появою Іринки її життя дуже змінилося.
Іринка повністю повторила долю матері. В селі її засватав хлопець-сирота Андрій. Анна на радостях записала свою хату молодшій доньці Ірині.
Коли про це дізналися Ігор і Оксана, були дуже незадоволені рішенням мами віддати все Ірині, адже вони щиро вважали, що зробили для мами все, що могли.
Олеся Біла.
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонено.
Фото ілюстративне – shotam.
