Україна
«Oхи-aхи» підстаркуватого кaвалера не давали Стефі зaснути, коли пpовела сусідку до автобуса, вiдчула пoлeгшення

Пані Стефа, з якою я нещодавно познайомилася у одному санаторії, де ми разом відпочивали, приємна доброзичлива жінка. Життя її не балувало – зовсім юною перенесла важкі операції. Відтоді, вже тридцять років поспіль, лікувалася у санаторіях, де познайомилася з багатьма людьми. Усіх, звичайно, не пригадає, а от одну жіночку, з якою звів незвичайний, але кумедний випадок, пам’ятає так, що, побачивши у велелюдному натовпі, впізнає її без вагань, пише “Вісник”.

Відшукала у санаторії свій номер. Мало не у дверях кімнати зіткнулася із сусідкою. Жінка була старшою від Стефи, мала років сорок. Невисока, кругленька, як здобний пиріжок. Її гарне личко, здавалося, ніколи не помережать зморшки. По зачісці Стефа зрозуміла, що та щойно з перукарні – акуратно накручені біляві кучері лежали один в один.

– Я після вечері йду в клуб на танці. Підеш зі мною? – відразу звернулася на «ти».

– Та ні – зніяковіла Стефа. З її хворою спиною тільки витанцьовувати.

Читайте також: СОРОЧКУ «НА CМEРТЬ» ПОКЛАЛА В МOГUЛУ: ВІДДАЛА РЕЧІ СВЕКРУХИ ПOКIЙНИЦІ, ЩОБ ПОТІМ ПОВЕРНУТИ, АЛE СТАЛОСЯ НЕПEРEДБАЧЕНЕ

Після вечері й справді нова сусідка (як її звати, тоді не запитала) під ручку з підстаркуватим кавалером подибали на танці. Стефа подумки відзначила, що така красуня могла б знайти собі ліпшого. Зморщившись, поглянула на нього. То якийсь старий пеньок – йому було далеко за сімдесят, згорблений, його рука, якою підтримував жінку, тряслася, ноги ледве дибали.

Ще було рано вкладатися спати, тож прилягла читати книжку. Але вже за кілька хвилин відчинилися двері, і в кімнату зайшла знайома парочка. Сусідка задоволено помахала букетом троянд, а старий кавалер виставляв на тумбочку шампанське, цукерки, ікру. «Намічається вечоринка», – невдоволено подумала Стефа.

– Приєднуйся, – нехотя запропонувала сусідка, і Стефа зрозуміла: вона тут зайва.

– Дякую, піду телевізор подивлюся.

У холі сиділа годину, другу, час від часу поглядаючи на кімнату, але звідти ніхто не виходив. Позіхаючи, кинула оком на годинник: минула опівніч. Хоч як було незручно, та мусила йти в кімнату. Тихенько відчинила двері – у темряві помітила на столику пляшку недопитого шампанського, просунула голову далі, вгледіла їх на ліжку і миттю, як ошпарена, вискочила з кімнати.

Знову сіла на диван, але що показував телевізор, не пам’ятає. Минув час – і на екрані різнокольоровими квадратами горіла «рамка». Втомлена з дороги, змучена болем, у розпачі пішла в кімнату – не сидіти ж їй всю ніч у холі!

Крадькома добралася до своєї постелі, але на ню ніхто не зважав.  Здавалося, це тривало вічність.

Стефа кинулася зі сну – то її будила сусідка. Озирнулася довкола: старого вже не було, в кімнаті чисто і прибрано.

– Допоможи мені сумку до зупинки донести, – спокійно попросила жінка, ніби й не було нічого сороміцького. – Я тебе не знаю, ти – мене. Забудь все.

Посадивши в автобус сусідку, яка ще й помахала рукою на прощання, щаслива Стефа знову прилягла у своїй кімнаті. І лише тоді задумалася: яка буде нова сусідка? Раптом почула стукіт у двері – на порозі побачила таку ж красиву старшу жіночку. Стефа аж обімліла! Але та, покрутившись по кімнаті і присівши на мало не потрощене ліжко, рішуче сказала: «Я тут жити не буду!» Стефа зраділа і услід її перехрестила. Та все ж не зводила настороженого погляду з дверей: хто буде? Раптом несміливо постукали, двері тихенько відчинилися. Зайшла невисока огрядна дівчина з хустиною на голові, з довгою до п’ят косою. «Я, певно, ваша сусідка» – ніяково привіталася. Слава Богу, з цією Люсею Стефі поталанило!

Через кілька днів побачила старого кавалера з новою жіночкою.

Юлія ШЕВЧУК

Related Post

facebook