fbpx
Життєві історії
Одного разу, в кінці робочого дня, коли жінки відзначали чергове свято, Таня збрехала, що у неї є наречений і через два місяці весілля. Поки співробітниці наполягали показати фото коханого хоча б в інтернеті, Таня активно шукала чоловіка. І таки знайшла

Одного разу, в кінці робочого дня, коли жінки відзначали чергове свято, Таня збрехала, що у неї є наречений і через два місяці весілля. Поки співробітниці наполягали показати фото коханого хоча б в інтернеті, Таня активно шукала чоловіка. І таки знайшла

Таня працювала у великій компанії, в фінансовому відділі. Працювала вже давно. Тані було 35 років, і вона жодного разу не була заміжня. Ні, вона цілком симпатична і господарська, навіть зі своєю двокімнатною квартирою. Джерело

Проблема в тому, що Таня була “сірою мишкою”. Занадто боязка, занадто невпевнена в собі, занадто тихий голос. У фінансовому відділі до неї ставилися з глузливою жалістю, там же одні жінки. І всі були заміжні.

Аліна, перша красуня їх відділу, дама з глибоким вирізом, іноді говорила з уявним співчуттям: «Танюш, ти б хоч нафарбувалася пояскравіше, спідницю коротшу б одягла, чоловіки на таке відразу клюють».

Але Таня ховалася за монітором і бурмотіла: «Жінку треба цінувати за інше …». Одного разу Аліна не витримала і розреготалася: «Ну припустимо. І за що тебе цінувати, а?»

Таня побігла в туалет, плaкати.

Якось увечері вона йшла з роботи. Дві красуні на ресепшені глумливо перезирнулися. Таня почула, як одна каже іншій: «Це та сама, з фінансового, яка стара діва …»

Таня навіть здригнулася. “Стара діва”! Це звучало вже як остаточний вирок.

Таня дуже хотіла заміж. Вона навіть добре уявляла собі цього чоловіка: худий, іронічний, в окулярах. Ні, красеня і принца не треба. Який принц в 35 років? Хоч би кого. Можна і товстого насправді.

Раніше турботлива мама намагалася знайомити її з синами подруг, але тепер і вона вже махнула рукою на дочку. Хтось радив Тані йти на сайти знайомств. Вона і пішла, але перші ж два «кандидата».

Інша б і відповіла гордовито, тим більше, що з цим розміром у Тані все було непогано. Але не Таня. Втомившись від самотності, Таня зважилася навіть на сміливий експеримент.

Нафарбувалася пояскравіше, як вимагала Аліна, і в суботу ввечері вирушила в модне кафе. До неї незабаром підійшов нетверезий дядько, оглянув і запитав: «Скільки?». Таня втекла.

Ми з Танею дружили, вона мені розповідала про свої безглуздих пригоди, питала, як їй бути? Що я міг відповісти? Тільки якусь нісенітницю: треба бути сміливішою, розкутішою … «Не вмію я так», – зітхала Таня.

І ось одного разу, в кінці робочого дня, коли фінансові дами відзначали Восьме березня, сталося жахливе. Аліна, випивши три келихи поспіль, сказала Тані: «Тобі ж навіть квіти ніхто не подарує. Хочеш – візьми мої, шеф подарував».

Таня, яка випила лише один келих, раптом відповіла: «Чому ніхто? У мене є наречений. Через два місяці весілля».

Це було як вuбух. Аліна навіть впустила кeлих. А Таня посміхнулася: «Ну все, мені пора, з наступаючим, дівчатка!»

І швидко пішла.

Таня збрехала. Ніякого нареченого у неї не було. Але тепер вона розуміла: зворотного шляху немає, їй треба терміново виходити заміж. Хоч за кого, аби не виглядати дурепою.

Так вона і зателефонувала мені. Я був в розлученні, тобто цілком підходив. «Таня, мила, – відповів я. – Але у мене ж є дівчина. Вона це не зрозуміє, навіть якщо я поясню всю ситуацію».

Так, я спробував їй допомогти. Став дзвонити неодруженим друзям. Але все відмовлялися: «Олексію, ну це якась фігня, вибач».

А на роботі для Тані настав кошмар. Всі вимагали показати нареченого, хоча б в інстаграмі. «У мене немає інстаграма», – відповідала Таня. «Ось ти! – докоряла Аліна. – Терміново заведи, щастям треба ділитися. І давай я допоможу тобі вибрати сукню».

Таня пішла ва-банк. Втрачати було нічого. Разом з Аліною вирушила за сукнею. На неї Таня витратила всі заощадження. Таня зображувала повне щастя днем, ніби переписується з нареченим в месенджері, і ридала ночами. Нарешті, вона прийняла рішення: треба звільнитися. Щоб уникнути ганьби і краху.

На обід Таня пішла одна. Взяла папір і ручку, щоб написати заяву спокійно. Написала. Вийшла на вулицю, в руці у неї був стаканчик з кавою. І вперлася в великий чорний позашляховик. Він встав прямо на переході.

Він нерідко тут стояв, Таня його запам’ятала. За кермом сидів товстий лисий водій в шкіряній куртці. Скло було опущено.

«Приберіть, будь ласка, машину», – сказала Таня.

Водій оглянув Таню як хирляву травичку. І не відповів. Таня повторила вимогу, голосніше. Водій відмахнувся. Таня вирішила, що сьогодні втрачати їй вже нічого. Вона плеснула кави з стаканчика прямо на куртку нахабі. Той закричав і вискочив з машини. Напевно, він би Таню . Але втрутилися перехожі.

Вже на роботі Таня виявила, що заяву вона втратила в ході «битви». «Гаразд, завтра», – вирішила вона. І почала розповідати фінансовим дамам, які вони з нареченим пригляділи каблучки.

На наступний день вона йшла в те ж кафе. Біля входу стояв чоловік у костюмі і легкому розхристаному пальто. В руках у нього були тюльпани. Він простягнув їх Тані: «Це вам». Таня навіть позадкувала.

Чоловік пояснив: «Вчора це була моя машина. Ви зробили все правильно, ви молодець. Я бачив це в вікно, он звідти. А водія я давно збирався звільнити». Таня взяла тюльпани, вона посміхалася, просто нерозумно посміхалася. «Можна запросити вас на обід? – запитав незнайомець. – Я сам буду за кермом».

Вони сіли в машину, чоловік надів окуляри, подивився на Таню: «Вибачте, я не представився. Анатолій. Толя ».

… Так, незабаром вони одружилися. Свідком Таня покликала Аліну, а мене – тамадою. Мій перший тост на весіллі був за те, що випадковостей не буває, ми самі вибудовуємо долю, навіть здійснюючи вчинки, які можуть здатися божевільними. Ні, ми лише кuдаємо виклик собі. І тоді все виходить. Коротше, гірко.

Автор Олексій БЕЛЯКОВ.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook