fbpx

Одного разу, коли я приїхала додому на день народження сина, мій чоловік сказав мені, що нашої сім’ї, по суті, давно немає. Є він і сини, а є я. Нас об’єднує тільки спільний дім і діти, більше нічого. Тоді він і запропонував або розходитися і ділити дім, або жити як чужі люди, якими ми вже, по суті, стали. Мені було дуже неприємно це чути, адже я ж старалася для них! Хотіла, щоб мої близькі ні в чому не відмовляли собі! Я ж працювала заради їх блага

– То що, Маріє, будемо дім ділити і розходитися, чи якось вже доживемо віку? – запитав мене майже з порогу мій чоловік, а я не встигла навіть сумки розкласти, бо щойно лише приїхала.

Я не зовсім розуміла, про що він говорить, хоча по телефону він мені натякав, що коли я приїду додому, то нас чекає серйозна розмова.

Я про всяке могла подумати, але про таке – точно ні. Нам з чоловіком вже по 60 років, про яке розлучення, тим більше, про поділ майна, може йти мова?

До того, як я поїхала на заробітки, ми з чоловіком прожили 17 років у шлюбі, і треба сказати, що жили непогано. Виростили двох чудових синів. У нас так було заведено, що гроші заробляв чоловік, а я була домогосподаркою – слідкувала за домом і за родиною.

Але діти підростали, проблеми збільшувалися, і ми почали відчувати фінансові труднощі. Знаєте, як воно буває, коли двоє хлопців в будинку, чим старшими вони ставали, тим більше витрат.

А тут ще й чоловікові почали затримувати зарплату. Нам доводилося рахувати кожну гривню. Іноді ми сиділи взагалі без грошей.

Жити стало непросто, і нам довелося щось думати. У якийсь момент я вирішила, що треба їхати на заробітки. Згадала, що моя стара знайома дуже давно працює в Греції.

Порадившись з чоловіком, ми прийшли до висновку, що поїду на роботу саме я. Адже у чоловіка є стабільна робота, нехай і з невисокою зарплатою.

Діти вже не маленькі, він впорається з ними. Я наважилася і поїхала за кордон заробляти євро. Працювати мені доводилося дуже багато і важко. Іноді, щоб заробити зайві гроші, я працювала без вихідних.

Приїжджати додому мені вдавалося дуже рідко, перші три роки я взагалі не приїжджала, а потім – раз на рік у відпустку. Але я вважала, що роблю правильно. Я ж не для себе, я старалася заради дітей.

Мені вдавалося непогано заробити, відправити хорошу за нашими мірками суму грошей додому. Моя сім’я більше не сиділа без грошей. Я знала, що мої діти будуть одягнені і нагодовані, і ні в чому не будуть потребувати.

Для мене було важливим і те, що мій чоловік цінував те, що я роблю для нашої сім’ї. Мені навіть здалося, що наші стосунки дещо потеплішали, відколи я за кордоном.

Коли я приїжджала додому, він буквально здував з мене порошинки. Намагався зробити все, щоб я більше відпочивала, і мені було комфортно.

Так пройшло майже 7 років. Я звикла до нового закордонного життя, а моя сім’я – до відсутності мами. Тоді я думала, що ще кілька років моїх заробітків, і ми зможемо відкласти пристойну суму грошей і пожити нарешті хоч трохи для себе.

Але, чим більше я працювала, тим більше ми з чоловіком віддалялися один від одного. Чоловіку було байдуже, приїду я додому у відпустку чи ні. Я більше не помічала трепетного ставлення до себе.

Одного разу, коли я приїхала додому на день народження сина, мій чоловік сказав мені, що нашої сім’ї, по суті, давно немає. Є він і сини, а є я. Нас об’єднує тільки спільний дім і діти, більше нічого. Тоді він і запропонував або розходитися і ділити дім, або жити як чужі люди, якими ми вже, по суті, стали.

Мені було дуже неприємно це чути, адже я ж старалася для них! Хотіла, щоб мої близькі ні в чому не відмовляли собі! Я ж працювала заради їх блага!

Ось я так і грошей я багато не заробила і сім’ю втратила. Ось що мені зараз робити – і дітям я не потрібна, бо вони вже практично дорослі, і чоловікові теж.

А для кого і для чого я тоді працювала? Розлучатися? Чи все ще устаканиться і стане на свої місця, тому не варто поспішати? Яка Ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page