Сніг мав смак мерзлих яблук із сусіднього саду
Їхніми довгими стежками, що згубились далеко між зорями, ступає зима. Хурделиці замели давні мрії. Перемели роки.
А грудень, як і колись, пахне мандаринами і передноворіччям. На слизькій дорозі сковзаються зорі. Хтось залишає на снігу сліди, хтось їх шукає. Вітри перебирають промерзе гілля на деревах, мов струни химерних арф.
Колись вони гадали: що є на зворотньому боці місяця. Тепер знають: там – їхнє майбутнє, яке не збулося. Бо ні Він, ні Вона не відають, яким би воно могло бути.
Читайте також: ОСOБUСТЕ: ТОБI НЕ СОРОМНО, ВIН ЖЕ СТАРИЙ? ЛIКАРІ ДАВАЛИ ЇЙ ДЕНЬ-ДВА, А ВОНА ПІСЛЯ ЦЬОГО ЩАСЛИВОГО ДНЯ ЩЕ МІСЯЦЬ ПРОЖИЛА
Колись сніг мав для них смак мерзлих яблук із сусіднього саду. Мороз пахнув теплим димом, який вився зі старих сільських коминів: тоді в грубках палили дровами і соломою. На холодному розмальованому візерунками вікні Вона писала Його ім’я. Потім «стирала» своїм подихом, щоб ніхто не побачив. А Він поспішав до Неї через кучугури снігів, які, здавалось, сягали стріхи і неба.
Тепер життя вплело у Його волосся ранню сивину. У Її долю – дороги. Десь посеред світу зустрічаються їхні спогади. А в сни приходить грудень – молодий, закоханий.
Він і досі шкодує, що не вберіг їхнього кохання. Бо те, друге, стало його болем і зневірою.
Вона поклала їхні почуття на мольберт. Зима на Її картинах особлива: сумна і весела, холодна і тепла. Її гріють дими зі старих коминів. І смутком лягають під старою яблунею дві тіні, руки яких тримають одне мерзле яблуко.
Ольга Чорна
За матеріалами видання Наш ДЕНЬ
