fbpx
Україна
Одна донька вийшла заміж у Німеччину, а інша — в Америку (фото)

Коли я вперше почула про цю сім’ю із села Річиця Ратнівського району, подумала: “Яке гарне прізвище – Боговід. Це ж ті, кого веде Бог”. А й справді, історії життя членів цієї родини вражають, пише Вісник.

Народила 13 дітей, а звання “мати-героїня” держава не дала

13 дітей народили і виховали Ольга Пилипівна й Адам Іванович Боговіди. Найстаршому Володимиру 51 рік, молодшенькій донечці Юлі – 28. Усі вони, як кажуть, у люди вибилися, розлетілися з рідної домівки по всенькому світу. Де тільки Боговідів немає! В Білорусі, Росії, Німеччині й навіть в Америці живуть. Цими днями на подвір’ї майже порожньо. А воно – величезне.

Два будинки, багато дерев, квітів, недалеко ліс.
Не так давно вiдійшов у кращий зі світів голова сімейства Адам Іванович. Ользі Пилипівні болить його рання смepть. Чоловікові було 68 років. Побрались у 18 літ і ціле життя прожили душа в душу! При згадці про тата сльози бринять і в голосі доньок Тані і Світлани. Вони живуть біля мами.

Читайте також: ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА

– Без тата все уже не так, він був душею і заводилом, – із сумом каже Таня, але тут же переключається на інше: – У нас же сімейка на п’ятдесят чоловік! Завше жартуємо, що, коли всі свої зберуться, нам і гостей не треба. Це ж ціле весілля! Раніше ми часто збиралися, ставили на вулиці столи, тато брав гармонь, він дуже гарно грав. Ми співали, танцювали, разом на озеро їздили відпочивати… Нам усі заздрили, що ми такі дружні… А ви до нас літом приїдьте, побачите, скільки тут народу товчеться! У мами 21 онук. Половина з них точно у нас на канікулах! Так що весело і шумно.

– Їсти варимо цілий день, – підхоплює Ольга Пилипівна. – На вулиці у нас пічка змурована. Бульйони, рибу ловимо, гриби збираємо…

Ольга Пилипівна з теплотою розповідає про своїх онуків та дітей. Вони – сенс її життя. Про кожного може говорити годинами. Образливо їй лише за одне – звання матері-героїні так і не удостоїли. Хоча виростила і виховала 13 дітей!

– Скільки я писала і виїздила! У Києві була, в Луцьку. Кажуть, співчуваємо, все знаємо, але допомогти не можемо. Якась книжечка червона у мене мала бути, мені її не вистачило. То й звання не дали. А матері-героїні ж получають по 1800 гривень пенсії, у мене – менша. Але я вже давно плюнула і більше не прошу. Головне, що діти всі здорові. І як же добре, що скайп є, можна завжди з ними поговорити!

“Зручності” прийшли з німецьким зятем

Найбільше у Боговідів говорять про тих, хто найдалі живе. У 2001 році з рідного дому благословляли і проводжали Валю: вона знайшла свого судженого у Німеччині. А познайомитися їм допоміг випадок. Валентина, як і всі Боговіди, має пречудовий голос. Свого часу співала у Ковельському фольклорному колективі “Волинська співанка”. І коли делегація німців приїхала у волинське місто, то як гостей зустрічати без української пісні?

Отак волинянка запала у серце німцю Гайнцу. Разом вони вже 15 років. З німецьким зятем життя Боговідів кардинально змінилося.

– У наш будинок прийшли “зручності”, – пояснила Таня. – Ви би бачили його очі, коли він дізнався, що ми носимо воду з колодязя! Привіз насос, який воду качає, – у наших людей ще такого не було. Чоловіки стали гуртом і траншею до будинку враз прокопали, насоса підключили – вся Річиця збігалася дивитися, що то за чудо таке, що вода у хаті з крана тече. Стіральна машинка-автомат тоже у нас перших появилась. І знову у хату люди заходили і дивувалися, що то таке – сама стірає ще й викручує!

Ще раз Гайнц здивував своїх українських родичів, коли привіз із лісу мішок…сміття.

– Поїхали на озеро Блисне віддихнути. Там так хороше, тільки наші люди за собою не дуже прибирають… А мій зять як прийшов і глянув кругом – йо-йой! Тільки головою похитав і давай сміття збирати. Ми дивувалися: “Що ти робиш?” А він зібрав усе у мішок і привіз додому, – посміхається Ольга Пилипівна.

Пізніше вона зрозуміла вчинок доччиного чоловіка – коли побувала в гостях у Німеччині й побачила, яка у них кругом чистота! До речі, погостювати до сестри Валі їздила вже вся сім’я. Щоправда, по черзі. І хоч Гайнц уже 15 років спілкується з Боговідами, розмовляти українською так і не навчився.

– Зате він нас усіх розуміє, – вступається за зятя Таня. – А за перекладача нам їхня донечка Софійка. Зараз їй одинадцять, але вона змалку їздить сюди, гасає з місцевою дітлашнею і говорить “річицькою” мовою. Коли їй було рочків шість, питали: “Софійка, хто ти по національності?” Вона ж так серйозно: “Я наполовину українка, наполовину німка, бо в мене мама українка, а тато – нім”.

З чоловіком познайомилася… по телефону

І вже зовсім казковою і фантастичною видається історія найменшої доньки Боговідів – Юлі. Її життя змінив один телефонний дзвінок. Пролунав він раптово серед ночі, й дівчина навіть розсердилася, що невідомий хлопець розбудив її: після тяжкої роботи на полі хотілося виспатись, а тут тобі якийсь жартівник каже, що з Америки дзвонить!

“А я з Німеччини”, – спросоння пробурмотіла дівчина і кинула слухавку. Проте кавалер виявився настійливим…

– Вадим дуже хотів знайти собі дружину з України, – розповідає історію кохання сестри Юлі Світлана. – Сам він родом з Луцька, але вже давно з батьками живе в Америці. Й от якось вирішив навмання набрати український номер. Помолився Богові, щоб допоміг йому знайти дівчину, і подзвонив – попав на нашу Юлю.

Вона не повірила, що він з Америки. Я тоді у Києві працювала, так Юля скинула його номер і просила дізнатися, звідки він, – мої знайомі відповіли, що американський. А остаточно вона хлопцю повірила після одного випадку. Того дня пішла в ліс по ягоди, а телефон удома залишила. Ввечері приходить – і їй дзвінок від оператора: вам з-за кордону телефонують, ви трубки не берете, людина хвилюється. І тоді вона реально зрозуміла, що хлопець таки живе в Америці.

Вони продовжували спілкуватися, що називається, “наосліп”, навіть не знаючи, як кожен з них виглядає: можливості обмінятися фото по Інтернету тоді в них не було. У Юлі й Вадима знайшлося багато спільних тем, тим паче, що обидвоє виявились євангельськими християнами-бaптистами. А коли вже в Україну й Штати дійшли листи з фотографіями, молоді люди не могли дочекатися зустрічі. І вона таки відбулася, коли хлопець прилетів з Америки. Можна тільки уявити розчарування Юлі, коли на перше побачення Вадим привів… батьків. Вони не відпустили сина одного на історичну батьківщину.

Як потім уже розповіла дівчина, мама і тато кавалера хотіли їх залишити, але Юля запросила їх у Річицю. Потім молоді провели тиждень часу в таборі в Дубечному, де обоє працювали з дітьми. Опісля ж Вадимові довелося відлітати додому. І лише через рік він зміг забрати дівчину із собою. Весілля відгуляли у Ратному – і Юля полетіла з рідної домівки у далеке Сакраменто.

– Вони дуже добре живуть, – запевняє Світлана. – Свати такі хороші, а свекруха стала Юлі як рідна матір. Там її всі люблять, а Вадим буквально на руках носить. У них донечка народилася Крістіна-Анна, вже чотири рочки має. Сестра справді щаслива. Проте щороку приїздить додому, побачитися зі всіма нами.
В Америку родина Боговідів поки не літала. Першою туди буквально днями відправилася Світлана.
А я слухала цю неймовірну історію і думала: ну як тут не повірити у казку і в магію прізвища?

Наталка СЛЮСАР,
Волинська область

Related Post

facebook