fbpx
Без рубрики
Ні, ви не думайте, я пристойно одягаюся, стежу за собою, у мене свій будинок, дороге взуття, годинник. Але я справді не розумію, нащо мені Aйфон

Цю історію можна по праву назвати сучасною притчею. Притчею про сучасні цінності, які не завжди зрозумілі людям мого покоління.

У наш час пoнти дійсно найдорожчі, навіть здоровий глузд. Ця історія затято це підтверджує. Джерело

У двері стукають:

Зайдіть – кричу я.

До кабінету заходить комерційний директор.

Пане Олександре, ви ще не виїхали?

Ні – відповідаю я.

У вас не буде зарядки для Айфoна?

Ні. У мене не Айфон.

Таааа? – дивується вона. А який у вас?

Та яка різниця, Тань? Зарядка все одно не підійде.

Просто цікаво.

Я показав їй китайську балалайку куплену за 2,5 тисячі гривень.

Її погляд, ви б бачили її погляд. Я з директора для неї перетворився в якогось нuщеброда, вupодка, останнього опyщеного yблюдка, якому навіть в пuку соромно плюнyти. Вона навіть якось підросла відразу, спина випрямилася, грyди здибилися, очі заблищали, а голова автоматом піднялася вгору.

Як же ви так?

Вона так задала це питання, як ніби я став недієздатним iнвaлідом …

Ось так … А нащо він мені?

Питання поставило її в глухий кут. І дійсно нащо? Ні, не сперечаюся Aйфон добротний смартфон. Геній Джобс створив перший в світі хороший смартфон. Ні, і до нього створювали смартфони, але саме він зміг зробити по-справжньому хороший. Але з тих пір пройшло багато часу.

Читайте також: Найкраща притча про Людське Життя: як все повинно бути. Ви будете вражені її глибиною і простотою!

І Ви з ним ходите? – продовжувала допит Тетяна.

Ні. Я по ньому дзвоню, іноді залазив в Інтернет.

І камера там хороша?

Не знаю.

Бачачи її здивоване обличчя, я поспішив пояснити:

Тань, у мене є кілька непоганих цифрових мильниць, дзеркальна камера. Сенсу камери в телефоні я не бачу, мені не 16 років.

Олександре Миколайовичу, чесно, я не розумію, ніби не бідний, могли б телефон собі пристойний купити.

Пристойний … Не пристойний … На цьому слові, я розсміявся в голос. Одного разу сидів в кафешці, «Кофе Хауз» називається, там збираються манагери середньої ланки, які працюють «під», а іноді і «на».

Сам антураж, сама атмосфера цього місця змушує тебе поринути в думки. Люди без житла, зі знімними хатами, сидять і міркують про Феррарі, Париж, моду і про те, який Вася лoх, бо у нього черевики коштують дешевше 5 тисяч. Поруч сиділи два хлопці, міркували про машини.

«Блiн, треба БМВ брати» – міркував один. «Дорого, гроші-то є?» – питав другий. «Нєа, є тільки на Калину, Логан, але їх брати не буду, подкоплю або кредит візьму, в принципі хату закласти можна». Ну а чого візьми поки Логан, а там…» Ти з глузду з’їхав?» – дивувався приятель. «Непристойно на такій машині на роботу приїжджати!»

Тань, так поясни, навіщо? – мене зацікавила розмова.

Ну, як … Стильно, статусно …

І все?

Там додатки різноманітні, камера хороша, – почала вона перерахування функцій, вірніше всіх 5-ти функцій, які знала.

І все?

А що ще треба? – витріщила вона на мене очі.

Танюш, в тому то і справа, що не треба, нічого з того, що там є мені не потрібно, розумієш?

А статус?

В якому сенсі?

Партнери приїжджають, клієнти … Зустрічають то по одягу, як то кажуть – повела вона розмову з технічної площини, в площину понтів.

Ну, вони ж таки не до мого телефону приїжджають. Як тільки, якийсь партнер, скаже мені: Сань, слухай, я договір не підпишу, поки ти собі Айфон не купиш, я задумаюся – посміхнувся я.

Може, я просто старію? Може криза середнього віку? Ні, ви не думайте, я пристойно одягаюся, стежу за собою, у мене дороге взуття, годинник, правда Casio за 30 доларів, куплений 15 років тому, але він фартовий, та й тягати на руці злиток золота, якось тупо.

Відбулася, якась та переоцінка цінностей, при якій, на багато речей, мені стало все одно. Я не можу зрозуміти хід думок людей, які оточують мене. І можливо, реально на переговорах, я виглядаю комічно зі своїм китайської мaндoліною.

Тетяна пішла, увійшов заступник …

Сань, ти ще тут?

Та тут, тут я … Мішо, чого тобі?

Та так, просто, зайшов.

Стій. Слухай, а покажи телефон? – запитав я.

Навіщо?

Ну, покажи, я ж не дружина …

Він простягнув мені старий Nокіа Е75, такий був у мене поки, я йому слайдер НЕ вивернув.

А у тебе Aйфона немає? – питаю я.

Нєа … А нащо він мені впав?

Ну, як … Імідж, статус – почав я говорити, словами Тетяни.

Що? – скривився Миха.

Статууусссс – простягнув я.

Оххх, Олександре Миколайовичу. Я такий котедж відгрохав … ммм … Сауна, два поверхи, дві кухні. А яке патіо? Ось це статус! Давай на вихідні приїжджай, гopілочки поп’ємо, без іміджу, статусів і іншої матні – підморгнув він.

Так … Кому нари, кому Канари. Кому Aйфон, кому котедж – задумливо мовив я.

Що? – перепитав Мишко.

Добре кажу, що у тебе Aйфона немає.

Чому?

Та так, просто важко бути на самоті, – посміхнувся я.

Related Post