Пишу вам сюди, а у самої аж настрою немає після того вечора, якщо чесно. Ну як так можна? Я завжди непогано ставилася до дітей, навіть чужих, але тут навіть слів у мене немає. Або їх батьки так виховали?
У нас з моїм чоловіком є 18-річний син, зараз він навчається в іншому місті, але з ним ніколи в гості не соромно було нам іти. А якщо збиралася суто доросла компанія, то бабусі сина свого ми завжди залишали, адже вважали, що не місце йому в шумній компанії дорослих людей. А тут таке, що навіть слів немає, щоб описати все.
Загалом, запросили ми з чоловіком до себе своїх старих друзів. Колись вони були в нашій дворової компанії – дружили ще підлітками. Потім життя нас розкидало в різні міста. Навіть більше, вони давно вже за кордоном живуть, в Польщу ще колись поїхали на заробітки, так і залишилися там.
А нещодавно повернулися, адже батьки вже старенькі, доглядати потрібно їх. Звичайно ж – ми відразу зателефонували їм! Захотілося зустрітися, за чашечкою чаю посидіти, молодість свою згадати.
Друзі відразу почали хвалитися своїми дітьми, дівчатками – мовляв, прийдемо всією сім’єю, у нас чарівні дочки, дуже милі та розумні. Ми їм запропонували залишити дівчаток у родичів, так як їм ні до чого буде слухати наші розмови, ще малі.
Правду кажучи, ми і не любимо дітей за столом – постійно треба відволікатися на них. Але подруга мене запевнила, що дітям потрібна тільки кімната з диваном – вони постійно сидять з планшетами і вони гарно виховані, дивитися за ними не потрібно. Я ж не проти, якщо так.
Прийшли друзі до нас ввечері. Ну дівчатка, як всі діти малі – в міру верткі, в міру цікаві, веселяться, стрибають. Я ще з порога ввічливо попросила друзів стежити за дітьми – у нас є кішка кусюча, з характером, хіба мало що. Та й взагалі – це правильно, якщо батьки самі стежать за своїми дітьми.
Ми спочатку вже запропонували дітям погратися в кімнаті нашого сина, але їх увагу привернув великий телевізор в нашій з чоловіком спальній кімнаті і діти сказали, що будуть дивитися мультики, сидячи на дивані. Ну гаразд, мене це тільки потішило, що діти самі знайшли для себе заняття, спокійніше буде.
Сіли ми на кухні вечеряти, я заварила чай. У мене постійне хвилювання: дівчатка то шумлять, то мовчання – нехороша ознака. Я до такого не звикла, щоб малі діти бігали по чужій квартирі без нагляду, тому попросила подругу глянути за ними, але та тільки рукою махнула: мовляв, вони мультики дивляться, самі собі раду знайдуть.
Я сама пішла в кімнату – дивлюся: дівчата в моїй кімнаті речі мої з шафи дістають, щось приміряють, тягають біжутерію. Я ввічливо так їх попросила все це не чіпати, тому що це не іграшки, а речі мої. Начебто заспокоїлися вони відразу, сіли на диван.
Скільки я ще раз друзів не просила зайти на дітей своїх подивитися – від них нуль реакції: типу все нормально, жодного разу не встала. Просто сидимо на кухні, мати не бігає до дочок, а я вже зовсім втомилася від тієї біганини.
Минуло хвилин 20. Раптом чуємо гуркіт розбитого скла, ми все бігом в кімнату. Виявилося, що дівчата розбили дзеркало на шафі в нас, а перед тим дістали усі мої речі. Я аж заплакала від того, що побачила.
Речі мої усі на підлозі, а зверху розбите дзеркало і всі речі у склі. Я навіть не знала, що говорити, просто забракло слів. Подруга там щось говорила, вже точно не пам’ятаю: мовляв, то не найгірше, що може статися в житті і просила, щоб я не переймалася. Але6 як не перейматися.
Я стала розбирати все, вибирати скло, а друзі стали збиратися і спокійно пішли. А мені так прикро від того було. Я вирішила все залишити на ранок, адже прибирати не могла, пізно було і в мене не було ні настрою, ні сил.
Я ще сподівалася, що подруга вранці зателефонує і попитає як я і що роблю. Та жодного дзвінка не було, ніби й не сталося нічого. Тепер я не знаю, що мені робити. Зайшла в кімнату, а там речі зі склом. Це ж виходить і речі викидати потрібно? Як їх тепер одягти і що зробити з ними? Чи можна позбутися тисячі маленьких шматків дзеркала на одязі, чи ні? Невже все просто викидати? Весь одяг мій.
Чоловік каже, щоб я набрала подругу і сказала, щоб та нам оплатила дзеркало і одяг мені. Але мені не зручно. Що мені їй сказати? Хіба оплатить вона? Загалом, така прикра ситуація? Як тут правильно розібратися?
Фото ілюстративне.
