fbpx
Breaking News
Я нiколи нe зaбуду тoй дeнь. Мати зненaвиділа мене. Вона ввaжала мене вuнною у всьому. Я плaкала нoчами і клuкала тата, а вона пpиходила і бoляче бuла. Ім’я батька стало найжoрсткішим тaбу. Мені було всього сім років, але я вже пoвністю вiдчула, щo таке людськa неспpаведливість
Увeчері чoловік пpийшов з рoботи пiзніше звичaйного. Нaвіть не вечеpяючи, він вiдправився у вaнну. Я тиxенько дiстала його телефон і oбімліла. Кyпа смс і телефонних дзвінків від якoїсь Королеви. Він дзвoнив їй чaстіше, ніж свoєму нaчальнику! – Сань, а хто така Королева і чoму вона жuве у тебе в телeфоні? – зaпитала я, кoли чoловік вuйшов з дyшу
Молитва до святого Фоми, яky потpiбно пpoчuтaти 19 жовтня. Вона дoпoмoже кoжнoму у вaжку хвилину, пpoблeми та негaрaзди сaмі підyть назавжди
Марина, нe задyмуючись, вiдвезла Любу до батьків чoловіка. Пoяснила їм своє pішення дoсить пpосто: нeмає сeнсу чeкати дaлі – її сiмейне жuття стaє тiльки гіpше. Бабуся і дідусь взяли внучку, а Марина викpеслила дoчку із свoго жuття. Дoля бyмерангом їй yсе пoвернула – у жінки не бyло жoдного рiдного внyка
19 жовтня — святого апостола Фоми: що oбoв’язкoво пoтpібно зpoбuти в цeй день, щoб цілий рік пpoжuти в здopoв’ї та дocтaтку
Україна
Надія в долонях…

Життя — буревій. Він інколи кидає так, що, здається, підвестися несила, а за мить уже підносить до небес…

Один сон Ярині сниться вже 24 роки: час від часу вона зустрічає синьооку дівчинку, яка кладе їй щось у долоні й швидко втікає. Вперше вона його побачила ще тоді, коли життя здавалося казкою…

Із Владом Ярина познайомилася в училищі. Доля звела їх вдруге в іншому місті, куди обох скерували на роботу. Довго не думали — одружились, отримали кімнатку в гуртожитку. Шістнадцять квадратних метрів сяяли любов’ю.

А коли Ярина дізналася, що носить під серцем янголя, хотілося співати на весь світ про своє щастя. Владик зустрічав дружину з роботи, готував їсти, перебрав на себе чи не всю домашню роботу.

Пологи припадали на весну. До Великодня лікарі обіцяли родині маля. Але Ярина потрапила до лікарні раніше, бо сталося непоправне. Коли жінка машинально збирала речі в пакет, лікар за її спиною пояснював, що таке трапляється — плід просто завмер…

Разом із серцем янголяти зупинилось усе навколо. Ярина не захотіла виходити на роботу. Залишалась удома і мовчки тужила на самоті. Аж через рік почала поволі повертатися до життя. Як і раніше, поринула у вир побуту. Влад, як завше, був опорою. Здавалося, хмари над долею подружжя розійшлись, але Ярина не могла завагітніти вдруге. Згодом лікарі констатували безпліддя. Єдиним виходом для пари залишалось усиновлення. І жінка бавила себе думкою, що чужих дітей не буває.

Маленька Злата стала подорожником, який залікував усі рани подружжя. Час минав, материнство поглинуло Ярину з головою. За втіхою від донечки вона перестала помічати, що в їхньому домі все частіше не вистачає батька. А ще йому зарплату на роботі то затримували, то не виплачували. Згодом за допомогою «добрих» людей Ярина довідалася, що вже четвертий місяць Влад без роботи — його звільнили. А долю чоловіка та його сім’ю руйнувала пристрасть до азартних ігор.

Ще за місяць до подружжя прийшли двоє чоловіків, вимагали гроші. Ярина звернулася по допомогу до рідного дядька, який нещодавно приїхав з-за кордону. Він позичив гроші під «родинний» відсоток. Незадовго Влад поїхав на заробітки. Ярина бачила, як руйнується на очах казковий будиночок її щастя, та надія на його порятунок іще жевріла.

Згасла вона тоді, як Влад перестав телефонувати й писати. Гроші також не надсилав, а борги зростали… Через рік чоловікової мовчанки Ярина продала кімнатку в гуртожитку, віддала борги, переїхала до матері, де в одній кімнатці тулилося п’ятеро осіб. Щоденні дорікання батьків виїдали Ярину зсередини. Та ще й у Злати почалися проблеми з нирками. Мізерної зарплатні не вистачало на харчі — не те що на лікування донечки.

Невдовзі ще один ніж долі вдарив у спину: зліг батько. Його після інсульту розбив параліч. Від безвиході мати поїхала до Італії, а Ярина розривалася між роботою, домом і лікарнею.

Допоміг жінці випадок. В аптечній черзі вона познайомилася із Романом. Розговорилися, потім зустрілись, а за чотири місяці Яринка зі Златою вже мешкали в новій квартирі. Батько таки відійшов у вічність, тому в його квартирі жінку вже нічого не тримало.

Тепер, коли доля нарешті перестала випробовувати Ярину, вона, насолоджуючись спокоєм і затишком, думає, що не змогла би пережити цих випробувань, якби не її янголя, котре приходить до неї мало не щоночі і приносить у долонях надію…

Ірина ПИСКУР,
студентка IV курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

За матеріалами видання “ВІЛЬНЕ ЖИТТЯ”

Related Post