Непросто зізнаватися, але доля моя була далеко непростою. В моєму житті вийшло так, що виростив мене і виховав лише мій тато один. Свою рідну маму я зовсім не пам’ятаю та практично ніколи про неї не чув, мені ніхто не хотів нічого про неї розповідати, чомусь.
Я, звісно, спочатку дуже часто, особливо, коли був малим, запитував у власного батька про маму свою, але він постійно різко змінював тему та добре давав мені зрозуміти, щоб я більше не повертався до неї.
Мені, звісно, було дуже цікаво хто ж ця жінка, і чому мені про неї навіть наші рідні нічого говорити не хочуть, але й з татом свариться через це зовсім не хотів.
Стосунки з батьком у мене були теж не як у всіх дітей. Він добре справлявся зі своїми батьківськими обов’язками: нагодувати, одягнути, взути, допомогти мені з навчанням, коли я не справлявся сам, допомагав вирішувати всі питання, які мені було потрібно.
Але це були такі речі, які, в принципі, дитині особливо і не зовсім цікаві. Але що стосується чогось більшого та серйознішого, якогось батьківського тепла чи розуміння, то батька поряд зі мною немов не було – він вперто ігнорував мене, складалося таке враження, не приділяв мені багато уваги, не грався зі мною, як інші татусі зі своїми дітьми.
Здавалося часто, що батькові взагалі до мене байдуже. Будучи ще зовсім маленьким хлопчиком, часто думав, що тато чомусь не долюблює мене. Він не виявляв мені знаки своєї нелюбові, але я добре бачив та розумів, що любов’ю тут і не пахне, на жаль, це щось зовсім інше.
Історії про батькову байдужість до мене я можу розповідати довго й дуже довго. Настав день, коли був мій випускний шкільний вечір у школі. Тато просто дав мені грошей, щоб я купив собі гарний одяг і на тому все. Він не привітав мене та навіть не прийшов на мене подивитися, на жаль. Усі мої однокласники були зі своїми батьками, а я був один.
Час летів дуже швидко, життя пливло за течією. Я познайомився з дівчиною і мав щирі почуття до неї, ось вже наше весілля. На весіллі було чимало гостей, але не було мого тата, на жаль, він просто не прийшов, не хотів бути присутнім у найщасливіший день в моєму житті. Хоча ми йому з моєю майбутньою дружиною неодноразово телефонували та писали.
Коли в нас з дружиною з’явилась дитина тато теж навіть не привітав, не кажучи вже про те, щоб прийти в гості і провідати нас. Відправляли йому в інтернеті фотографії з його онуком, він навіть їх не переглядав.
Я не міг більше мовчати йому, я хотів нарешті сказати своєму батькові все, що думав про його вчинки за всі ці роки. Я не розумів, чому він мене ігнорує постійно, коли я його люблю і хочу, щоб він завжди був зі мною поряд все житті.
Я просто подзвонив йому та сказав все, що накопичилося за всі роки мого життя, висловив все, що було на душі. Що мені важко жилося всі ці роки і все тому подібне. Я не пам’ятаю, скільки я говорив. Батько спокійно та терпляче все вислухав, і тихо сказав мені: “Я тобі не рідний батько і ніколи ним не був. Я зовсім чужа тобі людина”.
З’ясувалося, коли він одружився з моєю рідною матір’ю то я вже у неї був. Потім мама залишила мене йому, а сама подалася для пошуків кращого життя, після чого більше ніколи мною не цікавилася і не давала про себе знати. Навіть мої рідні нічого про неї більше не чули. Мій тато не став мене здавати в дитбудинок, а вирішив відповідальність за мене взяти на себе і поставити мене на ноги, адже дуже шкодував. Так я і залишився жити з ним.
У мене зараз такий непростий період в житті, я не знаю, як мені далі бути, як правильно поводити себе. Дуже люблю свого рідного тата, він мені наче рідний, а зараз, коли я знаю правду, я його ще більше поважаю, але не розумію, чому він не хоче бути поряд зі мною.
Та тато вважає, що я вже виріс, самостійний і він відсторонився від мене. не знаю, як правильно вчинити мені. Я люблю його, але він до мене байдужий. Чому так склалося? Чи я чимось перед ним завинив, що він зараз відвернувся від мене?
Фото ілюстративне.
