На днях донька мені каже, що хоче їхати за кордон гроші заробити, тисяч 10 євро. Зять не проти, каже, щоб їхала вона і житимуть тоді краще. Та я зрозуміти не можу: він же тут 5 тисяч гривень отримує в нашому селі, а Надія моя має на чужині старих людей доглядати
Нещодавно зустріла сусідку свою, Олена була дуже сумною і стала ділитися зі мною, питати поради.
– Мама дуже образилася на мене, на жаль, – почала Олена. – Плаче і каже, що до мене не приїде, здасть квитки назад за гроші і все. Збиралася погостювати у нас, онуків побачити. Але я ж не проти її приїзду зовсім! Ми дуже раді лише, я, чоловік, діти, все. Але сидіти один в одного на голові, тулитися на купі, терпіти незручності – навіщо? Особливо коли є можливість всього цього уникнути нам усім. Мені здається, ми запропонували найкращий варіант мамі з татом, а батьки образилися на нас!
Олена сама родом з маленького села. У столицю приїхала майже 7 років тому. У столиці їй відразу пощастило, можна сказати: вона знайшла хорошу роботу, а незабаром і щасливо вийшла заміж за хорошого чоловіка, народила спочатку прекрасного синочка, а в минулому році ще й донька з’явилася на світ.
На сьогоднішній день, Олена сидить вдома з дітьми. Чоловікові подобається налагоджений побут, з роллю годувальника він непогано справляється сам, заробляє він непогано, на життя вистачає. Вони орендують досить-таки простору квартиру – дитяча, спальня і велика кухня-вітальня, живуть добре та мирно, в повному взаєморозумінні та злагоді, дякуючи долі.
З батьками своїми Олена не бачилася вже кілька років, і ті попросилися в гості – подивитися на онуків, привезти гостинців, адже скучили дуже самі. Ну і столицю подивитися вони хотіли, не без цього.
Тато й мама Олени – люди дуже прості, небагаті, майже не подорожують ніде, в столиці в останній раз бували, напевно, ще в молодості своїй і все на тому.
Коли мама повідомила своїй доньці про те, що вони хочуть приїхати до них, Олена дійсно була дуже рада цьому. Вже і чоловікові сказала. Діти чекають бабусю і дідуся, з якими до цього регулярно спілкувалися тільки по відео зв’язку. Зять теж налаштований дуже позитивно перед приїздом тещі і тестя.
– Тільки ось я подумала, а де ми батьків розмістимо? Диванчик у вітальні у нас не розкладається, маленький він, значить, довелося б поступитися їм свою спальню, самим лягати на підлозі в дитячій. Або з дітьми якось моститися, на їх ліжках. Загалом, незручно буде усім! Чоловік каже, давай оплатимо на тиждень для мами з татом номер в готелі поблизу. І їм добре, і нам комфортно! Нікому тіснитися тоді не потрібно, вдень вони у нас, ввечері їх би чоловік, відвозив на машині в готель, вони б відпочивали нормально. Їм з незвички з двома малими дітьми теж нелегко буде цілими днями. А вранці знову б приїжджали до нас. Ну ось що такого поганого в нашій пропозиції?
– Теоретично, начебто, нічого страшного в цьому зовсім немає. Хороший такий варіант, – мовила я сусідці, адже дійсно не бачу в цьому нічого недоброго.
– Мені також так здається! Я, за порадою чоловіка, відразу знайшла хороший та недорогий готель, в двох кварталах від нас. Сама все подивилася, там дуже гарненько та чистенько. Звісно, платили б за готель ми самі. Сказала мамі, а вона – в сльози! “Навіщо ж так робити? Ми для вас тягар якийсь, чи що? Хіба не рідні ми вам? А наче з чужими повелися!” – плаче. Ні про який готелі й чути не хоче. Ми, каже, до онуків хотіли приїхати, а не в готель! “Якщо ми вам не на часі, заважатимемо, то так і відразу скажіть! Піду завтра повертати квиток!” Ми як краще хотіли для всіх! Мої батьки – начебто цілком розуміючі люди, завжди ними були. А тут таке. Не розумію нічого!
Тепер мама з татом образилися на нас і не хочуть їхати до дітей, навіть, якщо квитки не зможуть повернути. А Олена вже й сама засмутилася, що так все вийшло, тепер не знає, що робити, щоб батьків перепросити і вони заспокоїлися хоч трохи. Але хіба винна вона?
Фото ілюстративне.
