Моя рідна мама нещодавно почала жити зовсім одна: з татом моїм вона в розлучилася, а брат мій жив з нею до свого 24-річчя, поки не вирішив переїхати жити окремо зі своєю дівчиною.
Вона сама якось мені зізналася в тому, що їй незвично знаходитися одній в порожньому будинку, не вистачає живого спілкування і рідних людей.
Мені, звичайно, стало шкода свою рідну маму і це зрозуміло, але я сподівалася, що вона до цього звикне.
Я просто запропонувала їй з’їхатися з її сестрою, яка теж залишилася одна, щоб вони разом жили, але мама не захотіла – сказала, що вони разом не уживуться, адже у сестри її непростий дуже характер, вважала, що це не дуже добра ідея.
Після від’їзду брата мама стала часто навідуватися в гості до нас з чоловіком: на свята і просто так, посеред тижня.
Ми їй ніколи в цьому не відмовляли, і завжди були раді її візитів.
Самі теж їздили до неї в гості, і навіть брали з собою в поїздки на дачу до свекрів.
Ми дуже часто намагалися зробити так, щоб мама не відчувала себе самотньою, щоб знала, що в неї є дружна та хороша родина, діти, які ніколи її не залишать, а завжди будуть поряд.
І все було дуже добре, поки у нас з чоловіком не з’явилася дитина, народився наш син.
Потім мама сама напросилася пожити у нас перший місяць після того, як мене з немовлям виписали додому, аргументуючи тим, що вона буде мені допомагати з немовлям, всьому навчить і поділиться своїм материнським досвідом.
Ми з чоловіком були, звісно, не проти цього, і дійсно вийшло так, що вона нам дуже сильно допомогла з нашим синочком. Але ми розраховували, що моя мама поживе у нас не довго (місяць або від сили – півтора), а вона прожила у нас вже цілих два місяці, і, судячи з усього, повертатися до себе додому не планує зараз зовсім, навіть мови про це не заводить.
Мама каже, що її квартира простоює даремно, і що потрібно туди знайти квартирантів. А орендна плата, яку вони будуть платити за це буде непоганою, до сімейного бюджету це зараз те, що потрібно.
Ми з чоловіком, звичайно, щиро вдячні моїй мамі за все, що вона для нас зробила, але вже втомилися жити в постійній її присутності, і хотіли б залишитися наодинці. Я думаю люди розуміють мене, що хоч мама і рідна людина, але так хочеться побути разом з чоловіком і дитятком самим.
Вона пенсіонерка, і тому цілими днями сидить будинку, і наводить у нас вдома «свої порядки»: переставляє речі без дозволу, як їй заманеться, господарює на кухні.
А нам з чоловіком хочеться мати своє, особисте житло, тільки для нашої молодої сім’ї. До того ж, у нас не така велика квартира, щоб в ній жила ще одна доросла людина, і іноді чоловіка дратує те, що він не може ходити по будинку так, як йому зручно, і вести себе так, як хочеться – мама вказує йому, що потрібно зробити, і щодня повчає його за те, що він не допомагає мені по дому.
Я намагалася спокійно якось, при нагоді, поговорити зі своєю матір’ю сама, і пояснити, що молода сім’я повинна жити окремо від своїх батьків, але вона з цим не згодна, як не дивно це було мені чути від неї.
За її словами жити з бабусею дитині – це дуже добре, і одні ми з такою малесенькою дитиною не впораємося.
Не знаю, як донести до моєї власної матері, що ми з чоловіком – дорослі люди, і прекрасно впораємося без неї, а вона, поки ще має змогу сама собі дати ради, має жити окремо.
Мені, звісно, дуже шкода, що вона на схилі своїх років залишилася одна, але вона сама цей шлях вибрала – ніхто не змушував її розлучатися з батьком, і зараз ніхто їй не заважає шукати собі чоловіка.
Я ж не можу вигнати маму з власного дому, а вона зовсім нас не розуміє. Навіть не знаю, як правильно вчинити, щоб не сваритися з нею.
Їй так у нас добре, вона звикла і я розумію, що готова тепер у нас сидіти постійно.
Але чи правильно це? Як мені маму попросити їхати додому, щоб вона не образилася на нас?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
