З чоловіком ми виростили трьох дітей, і розраховували хоч на пенсії пожити для себе. Для цього ми все своє життя працювали, економили на собі в усьому, і в підсумку побудували власними силами хороший, великий будинок.
Нам звичайно хотілося б подбати і про житло для своїх дітей, але на всіх трьох у нас би просто не вистачило грошей. Пропонували ми завжди їм взяти кредит, тоді б ми допомагали б по можливості з виплатами або періодично сиділи б з онуками, щоб їхні батьки могли працювати і заробляти на власне житло, але почули у відповідь тільки звинувачення в тому, що ми не такі турботливі батьки, як родичі їх друзів, і що взагалі ми егоїсти, і думаємо тільки про себе.
Виявляється, старша і середня дочка поклали око на наш з чоловіком будиночок. Кажуть, мовляв, поруч з ним є хороші садочки і школи, і що взагалі їх діткам краще рости на природі, а не в «кредитній шпаківні». Слава Богу, хоч синочок наш виявився менш меркантильним, і зайнявся вирішенням квартирного питання самостійно. Вони з дружиною вирішили почекати з народженням дітей, поки не створять всі необхідні для цього умови, і зараз займаються тим, що відкладають гроші на покупку квартири.
На питання: а що ж робити нам – людям похилого віку, бо доньки постійно просяться жити в наш будинок? Дочки запропонували взяти однокімнатну квартиру в кредит, мовляв, нам багато чого не потрібно, а у них сім’ї молоді, і необхідно роздолля. Зараз поки одна з них живе з чоловіком на орендованій квартирі, а друга в будинку у свекрів, і їм обом це не подобається. Хочуть розділити наш з чоловіком будинок, і жити тут на дві сім’ї. Залізати в борги, або ж заробляти на власну житлову площу, як свого часу робили ми з чоловіком – вони не хочуть зовсім. Кажуть, мовляв: «У ваш час з цим було легше, умови для молодих сімей були краще, а зараз побудувати будинок власними силами практично не реально».
Ми з чоловіком відчуваємо провину за те, що не можемо забезпечити своїм дочкам той рівень життя, який їм хочеться, а й віддавати «останні штани» у нас бажання немає. Вважаємо, що у них обох є чоловіки, які повинні про них подбати.
У підсумку ми розсварилися з дочками і не розмовляємо вже другий тиждень. А нам так хотілося спокійної і затишної старості, а в результаті вийшло все навпаки – суцільні сімейні сварки і непорозуміння. Син підтримує нас з батьком, і забороняє йти у них на поводу та слухатися його сестер.
Як думаєте, ми з чоловіком праві, що не хочемо переїжджати в тісну та маленьку, в порівнянні з будинком, однокімнатну квартиру, або ж мають рацію дочки, які нібито піклуються про благополуччя своїх молодих сімей та просять нас поступитися їм своїм будинком?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
