Моїй єдиній доньці Марині зараз вже 35 років, і три роки тому вона вирішила народити дитину, як то кажуть «для себе». Я все життя давала їй поради, просила знайти хорошого чоловіка, влаштовувати своє сімейне життя, щоб мати затишне гніздечко, але її поганий характер ніхто не міг довго терпіти. Вона не вміє йти на компроміси, не вміє радіти малому і вважає що вона має рацію в будь-якій ситуації. Тож не дивно, що вона так жодного разу і не вийшла заміж.
Я попереджала Марину, що якщо вона не змінить своє ставлення до життя та сім’ї, то залишиться зовсім одна. Вона на це тільки сміялася або починала зі мною сперечатися, доказувати, що я не права. У 29 років фахівці сказали їй, що якщо вона не поспішить стати мамою зараз, то може залишитися без дітей, і тоді дочка трохи взялася за розум. Вона стала зустрічатися з сусідом, і навіть якийсь час вела себе з ним добре.
Вони будували щасливі плани на майбутнє і замислювалися про весілля. Однак через якийсь час дочка залишила його, і всі старання були змарновані. Вона влаштувала скандал через якусь дрібницю, наговорила щось погане про батьків нареченого і він їй цього не вибачив. Після того, що сталося, вона вирішила народити «для себе».
Я запитувала Марину, як вона собі це уявляє, просила одуматися, почати працювати над собою і налагоджувати своє особисте життя, але вона сказала, що так їй буде краще. Мовляв, дитину вона народить зараз, а чоловік потім знайдеться сам. Я пояснювала доньці, що якщо вона без дитини ні з ким не може побудувати відносини, то після того, як стане матір’ю її шанси вийти заміж будуть практично нульовими, але вона мене не послухала і зробила все по-своєму.
Дочка народила “собі” сина, і тепер постійно просить допомоги у мене. Я вже, чесно кажучи, перебуваю не в тому віці, коли є можливість нескінченно носити онука на руках або бігати за ним по квартирі, весь час про це нагадую доньці, але дочка цього не розуміє. На її думку, якщо я «бабуся», то повинна їй у всьому допомагати. Батька вона також постійно просить допомоги – просить у нього гроші на покупку дитячих речей, і він, звичайно, ж їй їх дає, хоча самому часто не вистачає на ліки.
Мені майже 60 років, чоловікові ще більше. У цьому віці вже діти батькам допомагають, а наша дочка тягне останні сили з нас! Я усвідомлюю, що у мене є зобов’язання перед нею, але вона сама затягла з своїм життям до того моменту, коли мені вже важко їй якось допомагати. Вона хотіла мати дитину «для себе», знала, що допомоги батька дитини і свекрів у неї не буде, що ми з чоловіком вже старенькі, і що доведеться їй самій тягти це дитятко. Але зараз робить мене у всьому винуватою і перекладає відповідальність за свій вчинок на мене. Хіба так можна чинити з літніми батьками?
Я не розумію, що я упустила, коли її виховувала. У нас була міцна та щаслива сім’я.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
