В нас з Андрієм вже двоє дорослих дітей.
Різниця у віці у них майже 7 років, це чималий проміжок часу, як не поглянеш.
Моя старша донечка Світлана, свого асу, таки дуже рано вийшла заміж, їй тоді було всього лише 18 років, а потім нам вона відразу сказала, що вже чекає дитину.
Тому, щоб молодій сім’ї було де жити, ми з Андрієм купили нашій доньці з зятем квартиру.
На той момент у нас з чоловіком була така можливість – ми продали свою непогану дачу, яка нам була не потрібна, адже в молодому віці ми туди не їздили майже ніколи, і доклали гарну суму з власних заощаджень, які збирали останні роки. Ми тоді були молоді, обоє працювали, тому копійка зібрана у нас була.
Вчинити в той момент якось по-іншому ми з Андрієм просто не могли, так як тулилися вчотирьох в двокімнатній квартирі, і чоловік дочки з дитиною явно б у нас не помістилися б, та й якось незручно було б не допомогти власним дітям.
А батьки нашого зятя, наші свати, і зовсім жили в іншому місті, тому покликати молодих жити до себе теж не могли.
Відтоді вже минуло чимало довгих років.
Дочка наша зі своєю сім’єю так і живе в подарованій нами з чоловіком квартирі. Її чоловікові зручно звідти добиратися до роботи, а їх дочка, онучка наша, ходить в школу, яка знаходиться в сусідньому дворі, там дуже близенько йти.
Відколи вони жили там, то зробили гарний ремонт в квартирі, поміняли всі меблі і зробили автономне опалення за свій рахунок також.
Загалом, їх сім’ю все влаштовує так як є, і я розумію, що це житло було куплено не даремно, дітям нашим тепер значно легше живеться.
А зовсім нещодавно наш молодший син познайомив нас зі своєю дівчиною.
Він каже, що у нього з нею все серйозно, він буде робити їй пропозицію і вона буде нашою невісткою, і що вони хочуть жити разом, загалом, планують одружуватися і дуже швидко.
Так як він має дуже наполегливий характер, я сподівалася, що він вирішить свої житлові проблеми сам, я думала, що мій син самостійний, але не тут-то було, на жаль, мої сподівання виявилися зовсім марними.
Син знає, що свого часу ми з чоловіком купили доньці квартиру, хоча ніколи за стільки років жодного разу нам цим не дорікнув, здавалося, що він змирився з цим спокійно.
Ми, звичайно, ні в якому разі не хотіли ділити своїх дітей на більш і менш улюблених, але зараз у нас зовсім інше фінансове становище, не ті роки вже, зараз нам набагато важче, ніж було раніше, коли ми купували квартиру для доньки та зятя, і ми не можемо йому хоч якось допомогти. Ми з чоловіком себе вже ледь забезпечуємо, доходів великих не має, а ціни ростуть у нас на очах.
Син сам це зараз добре розуміє і все одно стоїть твердо на своєму: мовляв, хоче справедливості і не більше.
Він каже, що просто хоче добитися від своєї сестри, щоб вона сплатила половину вартості тієї квартири, або продати квартиру, а гроші розділити порівну між ними, а нам говорить, щоб не втручалися, то лише їхні справи.
Хоч я, звичайно, теж і його розумію, що це було б справедливо, але не уявляю собі, як можна вигнати родину з малою дитиною на вулицю з тієї квартири, де вони так багато років жили, вважають її своїм домом і чимало грошей вклали у неї.
Як я після цього буду дивитися дітям своїм в очі?
До того ж, за роки життя в цій квартирі, в неї було вкладено дуже багато коштів та праці, і як тепер їх вираховувати і повертати – не зрозуміло мені зовсім.
У лічені дні наша дружна сім’я посварилася так, що я ніколи й подумати про це не могла.
Дочка моя тепер щодня телефонує мені, дуже хвилюється, адже у них були свої плани на життя: у них з чоловіком невиплачений кредит за недешевий автомобіль, і вони хотіли в цьому році другу дитину, а тут, як сніг на голову така сумна новина для них і несподівана зовсім.
Син нервує, тому що відчуває себе обділеним нами дуже і вважає, що ми з чоловіком не зацікавлені в його сімейному щасті, і постійно повторює, що потрібно було раніше думати, коли купували доньці квартиру, а що отримає від них друга дитина.
Не знаємо, як вийти з цієї непростої ситуації, що склалася у нашій сім’ї, щоб зберегти хороші відносини з обома дітьми.
Взяти кредит на себе або допомогти з виплатою не можемо – доходи не дозволяють зараз нам так зробити. Нам ледве самим на життя вистачає того, що отримуємо.
Як бути, як помиритися з сином і примирити дітей між собою?
Я розумію, що багато років тому зробили ми помилку, що після купівлі квартири не відкладали гроші для сина. Але хіба ми винні йому? Ну ніхто ж тоді не знав, що так життя складеться.
Я вже йому кажу, що після нас з батьком нашу квартиру хай собі бере, а сім’ю сестри нехай не чіпає. Та син каже, що теж має право на щасливе життя зараз, а не потім через 20 років.
Як мені помирити дітей?
Фото ілюстративне.
