Не думав, що на старості років таке зі мною станеться, я закохався. Порадитися зовсім нема з ким, справа дуже делікатна. Я зовсім заплутався і не знаю, що мені зараз робити. Адже дуже складно в моєму віці наважитися щось змінити. Живемо ми зі своєю дружиною трохи більше тридцяти років. Мені шістдесят, дружині п’ятдесят сім, є син, він уже одружений, живе від нас далеко.
Коли син одружився і поїхав 5 років тому, ми з дружиною відчули душевну порожнечу. Але це нас не зблизило, а навпаки. Таке враження, що тільки дитина нас і тримала разом, більше нічого. Я дружині пропонував – давай продамо свою квартиру, махнемо в село, купимо будинок, там чисте повітря, поміняємо життя. Але вона міська, їй це не цікаво. Зате вона не проти була, щоб ми купили дачу для літа. Так і зробили в минулому році навесні. За матеріалами.
Тільки ось літо, проведене на дачі, у неї не викликало захоплення. Копати, садити, солити огірки на зиму, виявилося їй не до душі. Для неї було головне, щоб в будиночку був телевізор для серіалів і жіночих ток-шоу. Вона так і сказала: кожному своє. Я порпався в городі, а дружина просиділа майже все літо перед екраном телевізора.
Якщо я просив щось допомогти, у неї раптом «включалися» раптові нездужання. Я помітив – з виходом на пенсію вона стала скаржитися на неіснуючі болячки, і саме тоді, коли їй це вигідно. Але варто мені тільки звільнити її від обов’язків, вона відразу забуває про них. Пропонував повернутися на роботу – не хоче. Взагалі, тоскно з нею стало, навіть поговорити нема про що.
А восени у нас взагалі відносини розладналися. Мене тягнуло назад на дачу, вона і чути про неї не хотіла. Сказала, що я там сам можу жити, а її не приваблює ні грубка, ні дерев’яний будинок. Загалом, з легкістю мене відпустила, навіть рада була.
Мені прикро стало. Вона обіцяла іноді приїжджати, але жодного разу не приїхала. Іноді друзі тільки до мене навідувалися. Мотався я за 80 км, але ніч в квартирі пересплю, і тягне назад. І не тільки через дачу.
Вийшло так, що в селі мені дуже припала до душі одна самотня жінка, сусідка по дачі. Їй трохи за 50 років, добра, весела і красива. Спочатку вона мене відкидала, як кавалера, мовляв, «одруженими чоловіками не цікавлюся». Я її до себе запрошував «на чай», але вона прийде, прибере, смачненьке з собою що-небудь принесе і йде. А 23 лютого я чекав в гості дружину, сам все наготував, а вона ввечері дзвонить, і як завжди говорить, що їй нездужає і не приїхала, замість неї прийшла сусідка, та й залишилася на ніч. Ось з цього дня і почався у нас роман.
Додому я так і не повернувся, заїжджаю тільки разів зо два-три на місяць, дружині кажу, що посадками займаюся, хоча в загальному я не обманюю. З моєю сусідкою конспіруючись як можемо, начебто поки чуток по селу немає, але вже поглядають на мене скоса. Багато хто знає, що я одружений, багато хто знайомий з моєю дружиною, коли та в магазин ходила.
Але я хочу розлучитися з дружиною і одружитися з сусідкою. Я про це їй ще не говорив, вона б зраділа, але тримає мене одне – осуд оточуючих.
Як я вже і говорив – приїжджають до мене друзі, вони наші спільні з дружиною, боюся, що вони стануть на її сторону. Страшно за саму сусідку, адже її місцеві жіночки заклюють плітками, мовляв – розлучниця, а вона тримає марку перед усіма. Трохи шкода свою дружину, адже ці всі процедури з розлученням мало приємні, але зате я точно залишу їй всю квартиру.
Я думаю, що наше розставання вона легко переживе. Не знаю, як до всього цього поставиться син, хоч він дуже рідко нам телефонує. Що мені робити? Адже фактично життя у мене тільки починається! Хотілося б почути думку тих, хто вже таке пережив.
Фото ілюстративне – humos.
