fbpx
Україна
Марійці важко жилося з тіткою Катериною, дуже хотіла наколядувати багато грошей та купити собі медівника і чобітки

«І я завтра піду до школи».  Журлива хмура осінь тулиться до посинілих від холоду босих ніжок Марійки своїм запізнілим теплом. Дівчинка витирає кулачком сльози на оченятах. Щільніше запинає стареньку кофтину, поправляє пасмо неслухняного волоссячка, що вибилося з-під великої хустки, та чимчикує до невеличкої копички, яка видніється у кінці городу. Марійка має принести в’язаночку сіна для кізоньки Лиски. Так звеліла їй тітка. Вона часто шкодує її: і косички маленькі заплете, і казочку цікаву розповість, щоправда, зрідка, частіше кричить, коли щось не поділить із сусідкою. А так, Марійка ще сама добре не знає, як їй далі житиметься у тітки Катерини, пише nday.

Доки була жива мама, то дівчинці було затишно та легко. Якось навесні ненька на річці прала білизну. Застудилася, злягла та пішла тихенько за горизонт життя. Маленьку Марійку забрала до себе тітка Катерина. Всеньке літечко дівчинка мешкала у неї.

Марійка з усієї сили намагалася наскубти Лисці сіна. Воно пахло так, як пахне різдвяний дідух. Дівчинка подумала, що скоро Різдво, а на Різдво вона завжди ходила колядувати. Ось і цього року обов’язково піде, а коли наколядує багато грошей, то купить собі великого-превеликого медівника та чобітки. При думці про пряник дитині аж солодко запахло ним.

У хаті на дівчинку чекав сюрприз: на лаві красувалися теплі чобітки поряд із якоюсь одежиною.

Читайте також: ВОНА РОЗУМІЛА, ЩО САМА РOЗБЕЩУЄ НЕВІСТКУ: ЛАРИСА ОБОЖНЮВАЛА ОЛЕНУ, А В ОНУКАХ – ДУШІ НЕ ЧУЛА

– Це тобі тітка Ольга дала, – сказала тітка Катерина. – Її Настуня виросла, ось тобі і спадок дістався.

– Тепер я вже точно піду до школи! – радісно заплескала Марійка в долоньки та застрибала по кімнаті.

Зі старої кованої скрині дівчинка витягла «Буквар», який ще на початку вересня подарував їй хрещений батько. Разом з усіма дітками Марійка не змогла сісти за парту. Не було в чому йти на науку. Але тепер.

– Йдемо, тітонько, хай директор сьогодні ж запише мене до школи! – просила Марійка, тягнучи тітку за руку. Дівчинка стpaшенно хотіла вчитися.

– Чого так поспішати? Підемо завтра.

– Тітонько, люба моя, ходімо сьогодні. А завтра я вже з усіма піду по-справжньому.

Директор зрадів новій учениці. Знав її добре, не раз навіть пригощав печивом, жалів.

– Ну що, Марічко, приходь завтра на уроки, – сказав тепло і лагідно погладив дитину по голівці. – Нам такі учениці, як ти, дуже потрібні, адже читати і писати вже вмієш.

– І рахувати! – радісно додала дівчинка. – Я, коли виросту, буду вчителькою. Обов’язково! – пообіцяла щиро.

– Таки будеш, – усміхнувся директор.

За ворітьми школи Марійка несподівано звернула в протилежний від домівки бік.

– Ти куди? – здивовано запитала тітка.

– Я швиденько, – відповіла дівчинка.

Вона бігла кілька хвилин аж до краю села. На цвuнтар, до мoгuли неньки. Вклякла коло гopбика землі і прошепотіла:

– Матусенько, люба моя, рідна, я вже доросла. Я вже завтра піду до школи. Матусю, не хвилюйся, я буду дуже чемною і дуже старанною ученицею.

Прошелестів вітер. На мить Марійці здалося, що то мамина лагідна рука торкнулася її голівки. Дівчинці стало так тепло, так затишно, ніби поруч була ненька й пригортала її до себе.

Ганна ШУТУРМА. с. Слобідка Заліщицького району.

Related Post

facebook