fbpx
Життєві історії
Марійка поверталася з села від мами на своєму шикарному авто, біля сільського магазину зустріла Івана. Він був одягнений в старий одяг і Марійка згадала молоді роки

Марійка поверталася з села у місто на своєму авто. Вона провідувала свою стареньку неньку, сумно було полишати її маленьку затишну хатину, де ненька щоразу називала її донечкою, хоча їй вже давно за 40. Ніби повернулася в дитинство, де вона сидить на кухні з чаєм, а мама пригощає її запашними пирогами.

Так би у мами і залишилася, але в понеділок на роботу. А мама вже старенька, залишилася в селі одна і це не дає спокою Марійці останнім часом. Вона хотіла маму забрати у місто, але старенька не хоче їхати, каже, що звикла до своєї домівки у Вінниці жити не хоче, тут родина, сусіди – люди хороші. Хоч Марійка вже бачила, що мамі непросто самій все робити, але перечити не могла, довелося ще цього року купити дрова на зиму.

А потім Марійка згадала, що в сільському магазині, на краю села, тітка Василина продає смачні сухофрукти, які готує сама. Вона завжди у неї купує, виходять смачні компоти, і цього разу вирішила заїхати.

Біля магазину стояли два місцеві чоловіки, вони вже були в гарному настрої, видно було, що погуляли вони добре. Голосно говорили, не добираючи слів.

Коли Марійка вийшла з магазину, один мовив:

– А що це за пані така на авто у нашому селі робить? Тут такі рідкість.

Марійка озирнулася, і на мить щось похололо:

– Іване, а ти коли собі останній раз одяг купував? Он черевики вже зносилися, діряві які.

– Ви мене впізнали, звідки?

– Я тебе, Іванку, в будь-якому вигляді серед мільйонів людей впізнаю. Ех.

І у вирії спогадів згадалися Марійці молоді роки. Кохала вона Івана. Вони були найкращою парою в селі, він – чудова людина, у нього хороші батьки.

– Марійко! А чому ти мене з армії не дочекалася?

– Ти не писав мені, думала забув. А потім зустріла Артема, вийшла заміж. А через рік розлучилися, зрозуміла, що краса і гроші це не головне в нашому житті. Не склалося моє сімейне життя. Більше заміж так і не вийшла, всі ці роки згадувала тебе. А як в тебе життя склалося, одружений?

– Ні, Марійко! Що ти? Я кращої за тебе так і не знайшов. Досі живу сам.

– Пробач мені, Іванку! Пробач!

– Облиш, Марійко, не треба.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page