fbpx
Життєві історії
Мама у мене, хоч і на пенсії, але сил і енергії у неї багато. Взимку вона в місті живе, а влітку – в селі. Тепер, як літо – я з дитиною вдома одна, бо чоловік у тещі на дачі, як на роботі. А ще варення-соління тоннами везе потім додому. А ми їх не їмо. Краще і взимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію з цукром і оцтом їсти. Коли ми відмовляємося допомагати, мама ображається: – Їсти всі хочуть, а працювати нікому, – докоряє нам вона

Ми з чоловіком і маленькою донькою живемо в квартирі бабусі, маминої мами. Її давно не стало, спочатку цю квартиру мама здавала, а потім, коли я надумала заміж виходити, сказала:

– Для чого вам по знімних квартирах мотатися і гроші за кредит банку платити, живіть там. Оформляти не буду. Не приведи Боже, розлучишся зі своїм, щоб потім не прийшлося ділити. Ти у мене одна, мене не стане – все тобі залишиться. За матеріалами.

Сказавши мамі величезне спасибі, ми з чоловіком почали облаштовуватися в бабусиній квартирі, зробили ремонт, підзбирали грошей на час мого майбутнього декрету. Мама живе одна в двокімнатній квартирі, батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало.

Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок в селі, недалеко від міста.

– Все життя мріяла про свій будиночок і присадибну ділянку, – сказала нам з чоловіком мама, – будемо тепер їсти свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть – будуть мати, де літо проводити.

Мама у мене жінка діяльна, хоч і на пенсії, а сил і енергії багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас з чоловіком ця дача стала свого роду відпрацюванням трудової повинності: в п’ятницю ввечері відвези, в суботу вдень допоможи, та ще й неділю прихоплювали.

– Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі, – сказав чоловік, – мені легше їй грошенят підкидати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали.

Мама на це відреагувала бурхливо.

– Грошей у нього багато! Бач, розкидається. І сам зробить, нічого йому не буде, ви в моїй квартирі живете, а допомагати відмовляєтеся!

Це було справді так. Ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли, я вже чекала дитину. Терпіти і продовжувати жити, як було, що ще нам залишалося.

Я і так себе не дуже добре почувала, а тут ще літо, спека, я у вихідні одна ледве витримую в міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає. І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не варті вони цього всього. Чоловік вічно приїжджає незадоволений, без настрою, я теж.

Навіть народжувати я поїхала в суботу одна, на швидкій.

– Народиш, подзвони, – повчала мене мама по телефону, – а чого зять в місто попреться, щоб тебе в вікно побачити, приїде потім, в неділю.

Чоловік не витримав, зірвався і кинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань з народженням дочки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря.

І далі було так само: як літо, я з дитиною одна. Зять у тещі на дачі, як на роботі. А ще варення-соління тоннами везе потім додому. А ми їх не їмо. Краще і взимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію з цукром і оцтом їсти.

А цього літа доньці виповнилося 3 роки, вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе в селищі біля самого моря. Свій будинок, кликала давно, та ми не наважувалися: дитина була маленька.

Тільки мама про це дізналася, тут почалося: – А хто мені буде допомагати? Їсти всі хочуть, а працювати нікому!

– Мамо, – кажу, – ми всього лише на місяць.

– Знаєте, Валентино Петрівно, – не витримав мій чоловік. – А я взагалі більше на цю дачу – ні ногою. Це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут все літо проводити. Так що, як хочете, а більше на мене не розраховуйте, набридло. Ніякого життя немає.

Мамі це, звичайно, не сподобалося, і вона нам заявила, що якщо ми поїдемо на море, то після цього маємо звільнити її квартиру.

Ми з’їздили, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на кредит, на перший внесок у нас вже є гроші.

– Ти на роботу виходиш, так що цілком зможемо платити, – сказав чоловік.

Мама за цей час теж передумала, живіть, мовляв, зопалу я так. А чоловік непохитний: – Сказав, беремо квартиру в кредит, значить беремо. Не хочу я її закиди все життя слухати. І на дачу до тещі більше не поїду. Хочеш з мамою своєю спілкуватися – спілкуйся, але без мене.

Як бути, не знаю. Адже якщо ми з квартири підемо, то мама остаточно може розірвати з нами усі стосунки, але і чоловіка я розумію. То як мені правильно поступити в цій ситуації?

Фото ілюстративне – myseldon.