Майже 2 роки тому, коли я побачила, що моїм батькам дуже важко жити на одну пенсію, я вирішила, що ми з чоловіком будемо давати їм щомісяця по 3 тисячі гривень. Мама з татом дуже раділи, не могли надякуватися нам. А зараз у нас грошей самих небагато, і я стала думати, що робити тепер

З моїм чоловіком Андрієм ми достатньо таки забезпечені люди для нашого віку, як на мене. Та ми, правда, не якісь там багачі, а люди звичайного середнього достатку, тому намагаємося допомагати своїм рідним батькам, як можемо та чим можемо.

Виходить так, що раніше я вирішила, що щомісяця допомагатиму своїм батькам, заробляли тоді ми не мало, і я вважала, що оскільки вони у мене пенсіонери і мають пенсію малу, то ми з чоловіком можемо щомісяця давати їм 3 тисячі гривень з зарплати.

Однак те, що колись починалося з нашої сторони, як проста та щира безоплатна допомога нашим близьким і рідним вже немолодим людям, переросло в те, що вони просто сіли нам з чоловіком на шию, м’яко кажучи.

А як з цього всього вибратися, ми тепер не знаємо. Адже це добре вкоренилося і в батьків виробилася до цього звичка.

Я дуже добре розумію, що це зовсім не їх вина, адже вони дорослі люди і все життя працювали, а коли з’явилася можливість хоча б трохи відпочити – вони нею відразу вирішили скористатися, не мали наміру впускати хорошу нагоду.

Але, щиро кажучи, в моїй голові зовсім не вкладається те, чому ми з чоловіком повинні повністю забезпечувати їх і обмежувати у підсумку самих себе, через батьків, які вже звикли до цього і навіть не дякують нам, просто сприймають, як даність якусь.

Адже ми з Андрієм не живемо повним життям, що мене сильно хвилює, якщо чесно.

Невже ми, як і вони, повинні залишити свої кращі роки в надію на їх окупність в старості? Ми й зараз хочемо пожити спокійно та достойно, поки ще молоді.

І хоча ми з Андрієм маємо спільну думку в цьому питанні, але так і не можемо зважитися на те, щоб сказати батькам про те, що більше наміру давати їм постійно гроші ми не маємо.

Ми не стільки чогось боїмося, скільки не зручно перед своїми ж батьками, адже вони подумають, що ми все шкодуємо їм. Адже у батьків в нашому дитинстві ніколи не виникало думки про те, щоб не дати нам грошей, і вони ніколи не економили на нас, не обмежували і віддавали останнє.

Просто я вже уявляю, як це може виглядати зі сторони: ми, невдячні діти, вирішили відібрати у них свої гроші, як допомогу, щоб витрачати на себе, на якісь свої забаганки, хоча вони потребують ці гроші.

Це буде сприйнято дуже егоїстично, з нашої сторони, проте щось з цією ситуацією все одно доведеться робити, тому що залишити це на волю долі не можна.

В першу чергу, звичайно, я порадилася зі своїми подругами, які не змогли сказати мені нічого виразного. Вони ніколи з подібним не стикалися. Більш того, деякі з них не те що не заміжні, а мають багатих батьків. Такі, як вони, ніколи не потраплять в нашу ситуацію.

А решта знайомих, не мають звички щомісяця допомагати своїм батькам, а просто роблять це іноді, коли у батьків є якась потреба, чи проблема, яку вони можуть допомогти їм вирішити у фінансовому плані.

І ми з чоловіком вирішили, що з кожним разом будемо батькам давати трохи менше грошей. І з часом поступово все владнається, ми не перестанемо їм допомагати, але у нас залишатиметься більше грошей і для нашого хорошого життя.

Мій брат підтримав таку ідею, і це не дивно. Адже нас виховували так, що людина повинна працювати, а не сидіти склавши руки.

Я наступного тижня я просто планую сама піти до мами і скажу, що ми менше даватимемо їм грошей, скажу, що мені зменшили зарплату. Якщо мама з татом не погодяться на це і будуть незадоволені ще, то ми взагалі припинимо давати їм будь-які гроші.

Але це буде виглядати, ніби я дуже жадібна донька. Тому я не знаю, чи ми прийняли правильне рішення з чоловіком. Але думаю, що варто спробувати, батьки люблять нас, вони мають все зрозуміти.

Як можна краще повідомити їм, що грошей ми більше давати не будемо, щоб вони не образилися?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page