Народилася я і виховувалася в досить таки небагатій, але родині службовців, батько мій – артист в місцевому театрі, там же він і підробляв художником, мама – інспектор відділу кадрів, спочатку все було добре, але часті гастролі нашого батька призвели до того, що він почав часто зустрічатися з друзями майже щодня, спочатку трохи, потім все більше і більше, грошей в сім’ї постійно не вистачало, через гулянки батькові довелося піти з театру, багато раз влаштовувався в різні місця художником, але довго ніде не затримувався.
Мама більше дітей не народила – хоч би одну дочку нагодувати і одягнути. Я підростала, розуміла, як важко мамі, нічого ніколи не просила. Мріяла, що, коли виросту, вийду заміж і так бідно жити не буду, як жила моя мама. Після 8 класу я пішла вчитися в педучилище на вихователя, але там сталася неприємність – не здала один іспит, довелося піти.
Мама пропонувала мені ще куди-небудь вступати вчитися, але я вирішила піти працювати, щоб допомогти мамі, не сидіти у неї на шиї, влаштувалася в електроцех, мотала мотори. Незабаром познайомилася з хлопцем, стали зустрічатися, я закохалася, мені здавалося, що і він мене любить, але з часом зрозуміла, що помилялася дуже в цьому. Майже через рік після нашого знайомства він зробив мені пропозицію, я погодилася, йому було 23 роки, мені 20.
Я абсолютно не була готова до заміжжя, не вміла добре готувати, погано розбиралася в побутових питаннях, а чоловік одразу почав пред’являти високі вимоги, ні в чому не допомагав мені, постановив, щоб я віддавала йому свою зарплату, ми часто сварилися. Характер у нього був дуже непростий, вирішував все він, а я мала слухатися його в усьому.
Чоловік ніколи не радився зі мною, не питав моєї думки. Відносини складалися не кращим чином, він був холодним до мене, і мене це дуже засмучувало. Чоловік був дуже жадібний, нічого не дозволяв мені купувати, на всі прохання відповідав – «обійдешся», а на себе витрачав скільки хотів. Так і продовжувала жити в бідності. Скільки я плакала, і все мовчала. Навіщо?
Пробувала радитися з мамою, а у неї одна відповідь – «вийшла заміж, живи, що люди скажуть?» Я народила тільки одну доньку, другої дитини чоловік вже не хотів, він і з донькою мало займався. Так і жили – поруч, але не разом. Як потім з’ясувалося, він і не любив мене, побачив, що гарна дівчина, з поступливим характером, а вдома відносини з суворою матір’ю не складалися, ось і вирішив одружитися, піти з дому, на перших порах жити у доброї тещі.
Думав якось воно складеться, але не вийшло, і він все невдоволення вихлюпував на мене. Через 21 рік він завів роман з колегою по роботі, вона була заміжня, мала 2 дітей, молодше мого чоловіка на 17 років, дуже хотіла жити з ним, але не вийшло, її власний чоловік таки був проти, не хотів з нею розлучатися. Вона залишилася в своїй родині. Після цього наші стосунки з чоловіком зовсім розладналися, тим більше він став затримуватися десь, міг взагалі додому повернутися вранці, ми продовжували жити в одній квартирі, але спали на різних ліжках, як чужі люди.
Через 6 років не стало моєї свекрухи, звільнилася квартира і мій чоловік відразу ж переїхав туди. Прожив там один 17 років, а потім його не стало.
Я описала своє життя в загальних рисах, а насправді в цьому житті було дуже багато подій, напевно, місця не вистачить про все написати, але я дуже шкодую, що все своє життя лише пливла за течією, що не зробила рішучий крок і не залишила нехорошого чоловіка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
