25 -річний Крейтон Гарсон – корінний канадець. Він народився в невеличкому містечку Слейв-Лейк, що знаходиться в провінції Альберта. І в нього була мрія. Ще з малку він хотів завітати до України.
“Мої предки поїхали з України ще до Першої світової вiйнu. І моя бабуся розмовляє українською, хоча вже трохи забуває мову. Вона завжди казала: не забувай про своє коріння, твої прадіди були українцями,” – розповів Крейтон.
Вже після школи юнак почав працювати. А потім захотів вивчитися на психолога в університеті Калгарі. Саме в той час у нього з’явилися вінницькі друзі через Інтернет.
“Мабуть, завдяки моїм друзям і я опинився у Вінниці. Одного разу я їм розказав, що хочу приїхати в Україну. І вони мені порекомендували своє місто, бо воно гарне. Це було десь 5 років тому, і мені дуже сподобалося. А коли довчився в університеті на бакалавра, то вирішив — хочу жити та працювати в Україні. Хоча б один рік,” — розповів Крейтон Гарсон.
Хлопець зрозумів, що зможе знайти роботу у Вінниці викладачем англійської, бо є носієм мови.
“Мені запропонували поїхати у літній табір разом з групою школи «Гарвард!». І після цього, я сподобався вчителям клубу та залишився в них працювати. А Вінницю став вважати своїм другим домом. Звісно, коли я в Україні, то сумую за Канадою. А коли в Канаді, то сумую за Україною. Проте, вважаю себе «українським канадцем. Обидві країни рідні для мене,” — сказав Гарсон.
Що ж найбільше здивувало канадця?
“Маршрутки. Було дуже дивно, коли мене «просили передати гроші за проїзд». А потім попросили передати решту! У Канаді такого не зустрінеш, бо нас привчають, що гроші в твоїх руках. Їх можна дати продавцю та отримати товар, послугу,” — казав Крейтон Гарсон.
“Ще українці не вміють стояти в черзі та на світлофорах: всі хочуть перейти першими. До того ж, незвичний клімат у Вінниці: у Канаді повітря сухе, а тут як «під водою», дуже багато вологи. Коли у Вінниці мінус 10, мені холодно. За відчуттями це схоже на канадські мінус 20-30 градусів.”
Чи бажаєте переїхати у Київ?
“Я народився і жив в маленькому канадському містечку, тому відчуваю себе некомфортно у великих містах. Майже лячно. І якби я хотів заробляти більше, то напевне залишився б у Канаді. Ще мені подобаються ваші люди — їм можна посміхатися, коли розмовляєш. Немає такого відчуття, що заважаєш чи дратуєш людей. І Вінниця дійсно має сутність європейського міста. Величезні витрати грошей і часу”, – повідомляє Крейтон Гарсон.
Він згадує, що коли вперше оформлювався на роботу в Україні. Це було в 2015 році. Для нього це було наче «бюрократичне пекло».
“От, наприклад, була проблема зробити медичну довідку — потрібно було пройти інфекціоніста, але не було такого фахівця. Проте держслужба зайнятості пише, що «нам потрібна довідка від інфекціоніста, такий порядок»! Врешті-решт знайшов такого спеціаліста. А цей інфекціоніст каже — «Ну, канадці, начебто чисті люди. Миєтеся ж часто» і просто дає довідку”, – згадує хлопець.
Отримавши дозвіл на роботу, юнак повернувся в Канаду, щоб зробити візу. І після того повернувся в Україну, щоб оформити посвідчення на тимчасове проживання. За його словами, це величезні витрати грошей та часу. Проте, у Вінницькій обласній службі зайнятості кажуть, що порядок працевлаштування іноземців спростили із 27 вересня цього року. Документів потрібно менше, а мінімальну зарплату для іноземців встановили на рівні 32 000 гривень (10 мінімальних зарплат – авт.).
Читайте також: Є ЧОГО ПОВЧИТИСЯ: УКРАЇНКА, ЯКА ПРОЖИВАЄ В КАНАДІ РОЗПОВІДАЄ ПРО ТАМТЕШНЄ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Хоча є й винятки, коли фахівцям можна платити менше, або більше. Хоча, керівниця школи іноземних мов «Гарвард!» Лілія Зінкевич має сумніви, що влаштувати іноземця на роботу стало легше.
“Усе одно потрібно зібрати купу документів, а ще згідно з нашими законами, іноземцю потрібно платити зарплату не менше 32 тисяч гривень в місяць. Ця сума непідйомна для українських навчальних закладів. Але оскільки Крейтон навчався у виші, який входить в ТОП-100 найкращих закладів світу, то норми закону дозволяють платити меншу суму. Ми хотіли б найняти ще іноземних викладачів, але це зробити дуже непросто,” — розказала пані Лілія.
