fbpx
Життєві історії
Ірина не спала до ранку. Від почутого тряслася. Стільки їй лиxа довелося зазнати через необдуманий мамин крок! Тільки зазоріло, Іра зібралася в дорогу. Соромилася звіритися про свою біду сільському священикові, тож вирішила зайти в якусь із міських церков. Коли повернулася додому, акуратно склала в сумки усі чоловікові речі й повідомила, що подає на розлучення

Ірина не спала до ранку. Від почутого тряслася. Стільки їй лиxа довелося зазнати через необдуманий мамин крок! Тільки зазоріло, Іра зібралася в дорогу. Соромилася звіритися про свою біду сільському священикові, тож вирішила зайти в якусь із міських церков. Коли повернулася додому, акуратно склала в сумки усі чоловікові речі й повідомила, що подає на розлучення

Ніхто з допитливих кумась навіть не здогадувався, що саме підштовхнуло Іру до такого кроку. Правду знали тільки вона та її мати.

Того вечора Володя, як завжди, прийшов пізно. Застілля завжди перетворювало його, тихого й малослівного чоловіка, на монстра. Тож і цього разу він став сваритися на дружину. За десять років сімейного життя Іра вже звикла.

Раніше вона намагалася противитися, оборонятися, та із часом зрозуміла, що протистояти розлюченому благовірному — справа марна. Виплеснувши усю злість, Володя, не роздягаючись, yпав на ліжко і заснув непробудним сном. Жінка обережно зняла з нього взуття і верхній одяг, а тоді вийшла в іншу кімнату. На неї зі співчуттям дивилася її важко xвора ненька.

Іра нечасто давала волю сльозам, тихенько плaкала тільки ночами в подушку, а того вечора відчула, що горе просто не вміщається в її сеpці.

— Ох, мамо! За що мені така доля? Більше не можу нести цього хреста! — почала ридати, відчуваючи, що душа бoлить більше. — Я так його кохала, але й одного дня щасливого разом із ним не зазнала.

Сльози заливали їй очі. А стара Устина тихенько гладила доньку по голові. Як на сповіді, Ірина розказувала мамі: стільки разів просила чоловіка зав’язати із випивкою, вимолювала йому здоров’я на прощах, а Бог ніби не помічає її біди. А тоді підвела очі на неньку.

— Може, нам пороблено, мамо? Ні здоров’я, ні злагоди, ні діток Господь не дає, — схлипнула й замовкла.

Нічого не відповіла їй стара Устина. Обізвалася тоді, коли Ірина вже готувалася до сну.

— Я, донечко, великий гріх маю. Багато часу з ним у душі жила. Та вже недовго мені лишилося, тяжко грішною на той світ іти. Мушу тобі зізнатися, — зітхнула важко й повела далі:

— Як ти полюбила Володю і світу білого перед собою не бачила, я пішла до знахарки аж на третє село. Попросила бабцю віднадити хлопця від його коханої Маринки й причарувати до тебе. Не могла бачити, як ти не спиш та марнієш через того красеня. Подумала, раз не було біля мене чоловічого плеча, то подбаю, аби моя одиначка мала сім’ю і гарного чоловіка.

Ворожка мене застерегла, що добром намір мій не обернеться, бо під впливом чарів людина змінюється на гірше. Та я не вірила, наполягла на своєму. Якби ж то знаття, що все повернеться проти тебе.

Ірина не спала до ранку. Від почутого тряслася. Стільки їй лиxа довелося зазнати через необдуманий мамин крок! Володя ніколи не був із нею щирим, ласкавим, не дарував квіти, як своїй однокласниці. Тільки й того, що прийшов і запропонував одружитися. Раптово, неочікувано.

І на весіллі у ньому нелегко було впізнати того усміхненого, світлого хлопця, в якого вона закохалася. А потім в їхній сім’ї почалося пекло. Їй мріялося, що Володю порятує поява дитини, але дитяти не було. Скільки ж то болю пережила із кожним малям!

Тільки зазоріло, Іра зібралася в дорогу. Соромилася звіритися про свою біду сільському священикові, тож вирішила зайти в якусь із міських церков. Сивий священнослужитель ви-слухав її, висповідав і порадив, як їй спільно з матір’ю спокутувати важкий гріх. Та найперше попросив відпустити Володю.

Того ж дня Ірина акуратно склала в сумки усі чоловікові речі й повідомила, що подає на pозлучення. А сільське жіноцтво, почувши новину, аж сплескувало руками: ну як таке могло статися?

То ж село смакувало сенсацію: Ірина випровадила з дому чоловіка, сама зібрала його речі. А через два дні Володя прийшов на подвір’я однокласниці і колишньої своєї нареченої Марини, просити пробачення за те, що покинув її колись, за кілька тижнів до шлюбу. А потім – сам поїхав у лікарню лікуватися.

Автор Адріана Зимненко.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook