Через кілька днів я стану мамою. Це дуже хвилююча подія в житті кожної жінки. Я набрала номер своєї мами в надії, що цього разу вона не буде такою категоричною і таки помириться з своїм зятем, тобто моїм чоловіком. Знаю, що сама багато в чому винна, але дуже сподіваюся, що мені вдасться змінити її гнів на милість.
Але мама після слова привіт відразу почала свій звичний монолог: «Якщо ти хочеш з ним жити – живи, але мене в це не вплутуй. Бачити його не хочу».
І так щоразу, вже протягом пів року. Два роки тому я вийшла заміж. До цього два роки ми жили разом, знімали квартиру в місті, в якому вчилися. Моїм батькам чоловік не сподобався з самого початку. На сватанні Ігор називав свою майбутню тещу Ольгою Петрівною, а їй це дуже не сподобалося. Вона відразу забажала, щоб її називали мамою.
Але Ігор сказав, що мама у нього одна, а тещу він буде кликати на ім’я і по батькові. Звичайно, мамі це не сподобалося, відтоді ми впали їй в немилість. Жити з нею Ігор теж не захотів, сказав, що ми спочатку будемо знімати квартиру, а через кілька років ми купимо власне житло. Цей крок майбутнього зятя теж не припав до душі моїй мамі.
Але пів року тому між нами виникла серйозна суперечка і я поскаржилася мамі. Ігор прийшов з роботи без настрою, а я замість того, щоб нагодувати чоловіка, почала безпідставно звинувачувати його в тому, що він забагато уваги приділяє своїй колезі. Вона саме зателефонувала йому і я почула їхню розмову.
Чоловік пробував мені пояснити, що це по роботі, а я йому сказала, що робочі питання треба вирішувати у робочий час, а не дзвонити ввечері. Тоді чоловік не витримав і наговорив мені багато зайвого. От я з жалю до себе і розповіла все мамі. Зараз я вже тисячу разів пошкодувала про це.
Мама природно розповіла батькові. Батьки прийшли до нас з чоловіком і порадили розлучитися. Через деякий час ми з чоловіком помирилися, але відтоді ні батьки, ні чоловік не спілкуються один з одним. Принципово, навіть не перетинаються.
Зараз я чекаю дитину і хочу до народження дитини помирити чоловіка з моїми батьками. Хочу, щоб у мого сина були повноцінні бабуся з дідусем, які могли б прийти до нас додому. Я не уявляю, що моя мама не буде тримати на руках свого довгоочікуваного внука.
Я розумію прекрасно, що це цілком моя вина в ситуації, що склалася, мені дуже хочеться її виправити, але я не знаю як.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
