Етнолог і історик Олена Щербань розповідає про те, як колись ходили колядувати, передає Gazeta.ua.
Вона зазначає, що чотири місяці до Різдва ватаги колядників вчили пісні і вибирали лідерів. Приходили привітати господарів 7 січня після обіду.
“Різдво – це за традицією було найбільше свято для українців. Тому готувались весь рік. 6 січня проводили із родиною. А вранці 7 січня йшли до церкви. Після обіду чекали на ватаги колядників, які вітали із народженням Христа”, – розповіла популяризатор українських народних традицій.
Вона зазначає, що для кожного українця прихід колядників – це була велика подія. Це як спільна молитва для кращого Нового року. Тому через коляду бажали добробуту, здoрoв’я і процвітання.
“Зараз побажання хорошого врожаю і великих стад овечок звучить дивно, але для селянина це означало, що його родина матиме що їсти і буде багатою. Вітали найперш господаря, тому йому за честь було гарно вшанувати за вітання”- розповіла пані Олена.
Крім того вона розповідає, що щоб потрапити до колядників, то треба було пройти серйозний відбір.
“Готуватись до Різдва починали із вересня. Громади дівчат і парубків проводили вечорниці, на яких визначали собі лідерів – отамана і отаманшу. До ватаг брали дітей від 13-14 років і то за великі таланти. Менших – не брали. За чотири місяці вчили колядки, ділили ролі під час виступу. Найпочесніше було бути міхоношею – парубком, який носив мішок із подарунками. Цікаво і те, що в дівчачій громаді це був єдиний хлопець. Село дівчата і хлопці ділили на кутки і ходили колядувати окремо”.
Проте колядувати ходили не всі. Здебільшого діти багатих селян ходили колядувати. При цьому вони обов’язково гарно вдягались у зимовий одяг, який вдягали тільки на Різдво.
А діти бідних сімей не мали власних зимових чобіт, тому вони або позичали у батьків, або не йшли колядувати.
Обов’язвим атрибутом була зірка або “звізду”, яку робили із дерева чи металу. Прикрашали маленькими дзвіночками і стрічками.
Перед воротами обов’язково просили дозволу колядувати. І якщо господар не мав чим віддячити за привітання, то міг не пускати ватагу і це не було образою. Крім того він міг попередити, що дасть колядникам тільки хліб.
Читайте також: “НЕ ЛYПUТИ ДО ЖUВOГО, І ВІН СПАСЕ ВІД ВСЬОГО ЗЛОГО”: ЯК ПРОХОДИТЬ СВЯТВЕЧІР НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ
“Якщо власник будинку цілий рік багато працював і мав достаток, то був дуже радий, коли його привітали і побажали в новому році щастя. В суспільстві і у власній родині це піднімало роль такого господаря, адже наступного дня всі знали, хто був щедрим на подарунки. Спів колядників мала слухати вся родина. А от після привітань українці могли йти в гості до родичів”, – розповідає Олена.
Подарунки для колядників були більше символічні, ніж коштовні.
В той час гроші дарували рідко, а найголовнішим подарунком був хліб і пироги із різною начинкою.
“Також дарували насіння, горіхи і калачі. Найбільш цінним подарунком було печиво і пряники. Їх спеціально пекли на Різдво і дуже часто куштували такі солодощі тільки на це свято. Тому печиво бережно їли, берегли кожну крихту і справедливо ділили серед ватаги”, – розповіла популяризатор українських народних традицій.
