fbpx
Життєві історії
Довго я сидів потім на лавці біля ганку приймального відділення. Тoй стpaшний вечір, тe що діялося в моїй квартирі, не забуду ніколи

Синові було тоді приблизно три роки з половиною тоді, коли це сталося.

День пройшов нормально, в іграх, піснях, танцях. Все як завжди, хіба що до вечора старший трохи занедужав, став якийсь слабкий, неактивний, списали це на бурхливий день, на втому. Ну і нічого, втомився — спати буде добре, на тому і вирішили, уклавши його в ліжечко, що стояла в дитячій кімнаті. Джерело

Закінчивши наш вечір, почали готуватися до сну і ми. Перед тим як лягти в ліжко, пішов чмокнути малого в лобик, здалося, що він трохи гарячий, але не критично. Лежить, сопе, спить.

Вляглися, спимо. Пам’ятаю, сниться мені якась дурня, щось заважає, щось не так … і цей звук, ну навіщо, звідки, що за … Якийсь сип / хрип / стогін, не можу зрозуміти, але вже прокидаюся.

Читайте також: «МАМО, БУДЬ ЛАСКА, НЕ КИДАЙ НАС», – ПОВТОРЮВАВ СТАРШИЙ СИНОЧОК ІВАН. АЛІНА МАЛА ТРЬОХ ДІТОК, АЛЕ БУЛА ДУЖЕ МОЛОДА ТА ПPUВАБЛИВА. ІТАЛІЄЦЬ АЛЕССАНДРО ХОЧА І МАВ 43 РОКИ, АЛЕ БУВ ЗАМОЖНИЙ, ЖИВ У ВЛАСНОМУ МАЄТКУ І МРІЯВ ПРО ДРУЖИНУ-УКРАЇНКУ

Спав я біля стінки і відкривши очі, бачу, що син стоїть біля нашого ліжка, з боку матері і цей звук — це його звук … Стоїть, мовчить, не ворушиться і хрипить. Чув я хворих людей з ангінами, кашлем, і всякими кошмарами верхніх дихальних шляхів, всяке бувало в житті.

Але тут … це хрипів мій малюк і я розумію, що він як би і хрипить вже через раз …

Стільникових телефонів тоді ми ще не мали. Найближчий телефон у сусідів на першому, ми на четвертому. Година щось в районі 2-3 годин ночі.

Паніка …

Висилаю дружину до сусідів дзвонити в швидку.

Давно, вже дуже давно, коли телевізори були чорно-білими і каналів було всього два, будучи ще підлітком, був загнаний з вулиці пообідати або в процесі виконання якихось домашніх справ (підмести підлогу, зібрати портфель, не пам’ятаю), краєм вуха, по телевізору, чув якусь передачу, в якій я відреагував на знайоме з книжок слово, тому що читав багато: «Кpуп». Зацікавило, що за така хвороба. Пропустив мимо вух і побіг далі, жити так, щоб потім не було нестерпно боляче за бездарно втрачену юність …

Перед очима — транспарантом, в вухах — громом: «Вологість, спокій, швидко, ванна!».

Згрібаю його в оберемок, в пару стрибків залітаємо в ванну, закрив двері, на повну відкриваю кран з гарячою водою. Сідаю на краю ванни. Тримаю на руках сина, а він уже майже й не хрипить … Він синій, майже. Але якось дихає!

Обережно намагаюся допомогти йому, вдихаючи в нього повітря, по трохи, по пару ковточків … Пар повільно заповнює ванну, починає потіти дзеркало, стає волого … Хвилин через 5-7 малюк заворушився, розплющив очі, хрипить, слава Богу, ритмічно. Говорю з ним, він намагався сіпатися, але потім почав слухати, розслабився, заспокоївся, намагається щось сказати мені, але не може, не вистачає дихання … Ще хвилин 10 він щось говорить мені, не можу зрозуміти, але говорю з ним , заспокоюю …

Чую — приїхала швидка, забігає бригада. Відповідаю на питання, попутно вдягаю шкарпетки / штани / светр. Син стабільний. Бігом-бігом в машину, дороги порожні, місто спить, летимо з мигалкою. Прибули в інфекційну, сина забрали, питання, якісь папери, відповідаю, щось пишу. Минуло хвилин 15, напевно, виходить лікар, підходить до мене з питанням:

Ви медик?

— Ні, лікарю, і не близько.

—  Звідки ви знали, що потрібно було робити?

— Ви знаєте, якось в дитинстві, по телевізору …

— Вітаю, у вас син народився … вдруге.

Довго я сидів потім на лавці біля ганку приймального відділення, кyрив, думав … А як прийшов до тями, пішов додому, прокручуючи в голові події минулої ночі, так і не відповівши на свої питання. Навіщо / чому / для чого? Тоді, давно, так випадково потрапило мені в голову і так міцно застрягло те знання, ті слова, які врятували життя моєї дитини. А Сашкові потім, коли він став старшим, діагностували бpoнхіальну acтму, яку він переріс. Зараз йому 20+, живий, здоровий, орел. Кyрить тільки, змій.

Всім добра. НЕ хворійте.

Related Post