fbpx
Життєві історії
– Досить вже халявно вам жити. Мама тепер поживе у мене і до вас не повернеться. А ви речі можете з четвертої квартири забрати. Тітка Зоя про все в курсі, – сказала рідна сестра чоловіка. Чотири роки вони не цікавилися нашим життям, а тут з’явилися в кінці літа

Поїхали ми з дружиною додому після того, як були на вихідних на дачі з друзями. Відпочивали, розважалися. Коли повернулися, зрозуміли, що двері не відчиняються, замок заїв або що? Зателефонувати вирішили матері чоловіка, а трубку його сестра взяла. За матеріалами

– Досить вже халявно вам жити. Мама тепер поживе у мене і до Вас не повернеться. А ви речі можете з четвертої квартири забрати. Тітка Зоя про все в курсі.

Саме так нас і виселили з квартири, яку ми обживали більше трьох років. Нудно стає, як згадаю, як повелися на ті домовленості – жити з матір’ю чоловіка. Ми зробили ремонт в її квартирі, платили за комунальні, оновили меблі, завжди купували продукти. А сталося так …

І жили ми без жодних конфліктів, розкошуючи. Все було добре, навіть ідеально. Нам подобалося проводити час всім разом. Ця ситуація викликала стільки запитань, а відповідей ми отримали рівно нуль!

Ну, що ж поробиш, забрали речі, не всі, до речі. Стали питати сусідку, а та руками розводить і сама в шoці.

– Приходила твоя сестра з підозрілим типом, щось говорила твоїй матері, довго обговорювали вас, а потім мати така зла вийшла. Навіть уявити не можу, що та Оленка їй нашептала.

Ми тоді до моєї подруги пішли. Вона нас впустила на тиждень. Потім взяли квартиру в оренду, а через пів року і в свою з’їхали. Чоловік давно збирав і ми змогли купити маленьку квартирку для нас. Уже про майбутнє думали.

Ми не нав’язувалися, а родичі чоловіка до нас навіть на свята не дзвонили. Абсолютно розірвали всі контакти і не спілкувалися з нами. Причин нам ніхто так і не пояснив, а ми й не питали вже.

Чотири роки їх не було, а тут з’явилися в кінці літа.

Їм дуже був потрібен дозвіл чоловіка на продаж квартири. Саме тієї, з якої нас вигнали. Точніше, його добровільна відмова. А все через прописку. Чоловік міг проживати в ній навіть тоді, коли вона буде продана.

Чоловік не став сперечатися або питати хоч щось. Просто виписався і все. Дякувати ніхто не став, звичайно.

Всі наші друзі нам раз у раз радять весь час, щоб ми заяву в поліцію несли, щоб ми сварилися, щоб двері вибивалии, щоб сперечалися і вимагали гроші за те вкладене, що ми для квартири зробили. А ми нічого з цього робити не хочемо.

Просто не хочемо чіпати цих людей. Я їх і людьми не назву. Чому по-людськи не поговорити, і не пояснити все? Я б все зрозуміла, як і чоловік. Ми б з’їхали і все. Як сім’я б розібралися, але ж ні. Вони за спиною …

Але зараз нам добре. Дуже. П’ять років живемо тільки для себе, ніхто не чіпає нас, ми нікого не чіпаємо. Прекрасно ж! Відчуваємо себе відмінно, тільки не розуміємо, чому мати чоловіка так вчинила? Чому?

Чому вона так з нами вчинила? З рідним сином? Мене три роки дочкою кликала навіть. Що могло вплинути на неї – не знаю. І знати не хочу вже.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook