Діаспора
Досвід на заробітках в Данії допоміг відкрити власну справу в Україні

Дмитро працював у Києві лiкaрeм ветеринарної медицини. Друзі підбили на заробітки у Данію, тому він у 2008 році поїхав сам на півтора року, а потім забрав і дружину з сином. Сім’я разом працювала на невеликій молочній фермі.

У Данії немає агрохолдингів, більшість ферм – сімейний бізнес. Там кожні 4-5 кілометрів чиєсь хазяйство, де тримають корів, свиней, кролів, норок чи іншу живність.

Дмитро повідомляє, що держава дбає про розвиток саме фермерських господарств. Зокрема, для хорошої кормової бази на одну корову виділяють гектар землі. Маєш 10 корів – дадуть 10 гектарів, хочеш більше землі – заводь більше худоби. При цьому на фермі працює вся родина власника і кілька найманих працівників.

Але місцеві не дуже хочуть працювати у тваринництві. Тому й запрошують запрошують заробітчан.

Заробітчани відразу після прибуття за робочою візою отримують внутрішній паспорт – жовту картку. У пластиковому документі зазначені персональні дані, рік народження, номер медичної страховки, податковий код.

У Данії, до речі, від зарплати спершу вираховують 8% податків, а потім від залишку ще 37%, оскільки частина податку йде у бюджет комуни, аналог сільської чи міської ради. Проте відсоткова ставка оподаткування може змінюватися. Якщо взяв кредит на будинок, є діти, їздиш на роботу машиною, то відсоток можуть зменшити.

Один раз у рік, у травні, частину сплачених податків повертають.

Для цього родина Забуранних подавала декларацію у комуну, тому там дивляться на фінансову спроможність, затримки зі сплати кредитів, кількість дітей, беруть до уваги й відстань до роботи – і визначають, скільки сплачено зайвих податків. Навіть поїздку до лiкaрнi власним транспортом комуна частково компенсувала.

Хоч і сім’я була українська, але на дитину комуна давала 600 доларів допомоги. Сплачуєш податки – ти повноцінний член комуни і маєш всі гарантії держави незалежно від громадянства.

Проте, через проблеми зі здоров’ям у грудні 2013 року Дмитро повернувся в Україну. А вже в січні 2014-го активно взявся за розвиток власного фермерського господарства.

У 2014 році родина Дмитра Забуранного зайнялася фермерством і відкрила свиноферму. Господарство назвали «Гужівка-бекон».

“Коли повернувся, то вже знав, чим буду займатися, – розповідає про власну справу Дмитро. – Багато знайомих працювали в Данії на свинокомплексах і після приїзду відкрили свої свиноферми. Тож вирішив іти протоптаною стежкою. Тим паче годувати свиней на відміну від корів можна винятково покупним кормом. Та й техніки для утримання поросят треба мінімум.”

Читайте також: ЯК УКРАЇНКА НА ЗАРОБІТКАХ В ПОРТУГАЛІЇ У МІЛЬЯРДЕРКИ ПРАЦЮВАЛА

Узяв в оренду напівзруйнований свинокомплекс у Гужівці. Починав із десяти ремонтних свиноматок, які купували у селекційному центрі. За чотири роки наростив поголів’я до п’ятдесяти.

Тепер, він має стабільний ринок збуту. Вирощує м’ясний гібрид – майже без сала, що високо цінується м’ясопереробними підприємствами. Свиней віком шість місяців і вагою близько 110 кілограм по 49 грн. за кіло теж забирають м’ясопереробні підприємства. Це оптимальна вага і вік поросяти, при якому тварина не переїдає кормів.

Вкладені кошти й отриманий прибуток ще не рахували, бо постійно є додаткові витрати. Але на хліб та одяг є, а це вже добре. Звичайно, інколи шкодую, що поїхали із Данії. Але розумію, що перспектив залишатися там не було, бо ж із чорноробів вибитися просто не реально. А фізично працювати однаково важко що на себе, що на хазяїна.

Автор – Андрій Грудницький

Джерело.

Related Post

facebook