fbpx
Життєві історії
Донька Ольги, Світлана, 5 років прожила у місті. Її до себе запросила тітка, коли та навчатися поїхала з села. Ольга щомісяця давала рідній сестрі гроші, оплачувала комунальні. Щороку Світлана везла до тітки Надії гостинці: пару мішків картоплі, цибулі багато, моркви пару відер, капусту та бурячок. Свої яблука і зелень, м’ясо і сало, варення і соління. Все це дівчина сама не їла. Рідня їй старанно в цьому допомагала, хоча тітка готувала їжу лише для себе з чоловіком. А якось восени Ользі подзвонила сестра, скільки жінка вислухала тоді від своєї родини

Донька Ольги 5 років прожила у своїх родичів в місті – дядька та тітки. Їхній син дуже рано одружився, пішов у самостійне життя і з батьками своїми, чомусь, не спілкується зовсім. Тому подружжя живе лише вдвох у чималій квартирі, де багато вільного місця.

– Надія, якщо чесно, то й сама нам запропонувала, щоб Світлана у них жила. Ми з чоловіком моїм і на гуртожиток були згодні, хоча там умови не найкращі були, звичайно, але нічого, людські діти живуть же якось і навчаються добре, все ж насправді від людини залежить. Зійшлися ми в ціні, на чверть нижче ніж на ринку нерухомості, і Світланка моя переїхала своєї до тітки. Гроші за проживання я перераховувала Надії щомісяця, навіть на час канікул, коли моя донечка по два місяці жила вдома, в селі, – розповіла мені Ольга.

Крім коштів за надану кімнату, Світлана щороку привозила до тітки і плоди праці своєї сім’ї: пару мішків картоплі, цибулі багато, моркви пару відер, капусту та червоний бурячок. Свої яблука і зелень, м’ясо і сало, варення і соління. Якщо хто-небудь заперечить, що Світлана не сама це все їла, то ця людина зовсім не помилиться ні в чому. Але всі інші продукти для свого харчування дівчина купувала сама, в будинку тітки і дядька її не годували своїми продуктами, і нічого дівчині не готували. Зате Ольга та її чоловік із задоволенням обдаровували своїх міських родичів екологічно чистими продуктами з свого городу та саду.

– Якщо ціну на комунальні послуги хоч на пару гривень піднімуть, Надія відразу збільшувала ціну за оренду рівно на таку ж кількість відсотків. Дуже часто у Ольги з її чоловіком була думка орендувати доньці кімнату десь в іншому місці, але там, у сестри в квартирі, Світлана під наглядом була. Якось спокійніше на душі було у її батьків.

Щоліта Надія разом зі своїм чоловіком, на правах благодійників, їздили в гості до Ольги з порожніми руками. Шашлики, овочі та фрукти, баня, повні сумки гостинців по сезону. Їхали додому, в місто, орендодавці задоволеними донезмоги.

– Світлана навчалася, в місті залишилася. Вона там з чоловіком познайомилася, коли на другому курсі вчилася, і до нього переїхала відразу після отримання диплома. Світлана і до нас його привозила кілька разів, дуже порядний та добрий хлопчина.

А восени в будинку Ольги пролунав дзвінок. Надія поцікавилася, коли Світлана привезе картоплю і м’ясо, і побажала побільше “тих вкуснячих та хрумких огірочків”.

– Я здивувалась. Сказала, треба – приїжджайте до нас в село, я пригощу, звичайно. Їхати всього 100 кілометрів, у них машина є. Надія відразу телефон поклала. Я думала, що зв’язок перервався, стала дзвінка чекати. І дочекалася. Подзвонив її чоловік. Він говорив, що ми ними покористувалися і все, забули. Він мені і слова не давав вставити. А ще чоловік сестри мені повідомив, що ми їм недоплачували всі ці роки. Виявилося, що в їх вартість оренди входило одне прання в тиждень, а моя донька Світлана користувалася пральною машиною частіше. Він там щось порахував, скільки коштує одне прання, помножив на тижні в році і на кількість прожитих років. І попросив оплатити до 15 числа. Я була неймовірно здивована, просто вражена цим. Не могла повірити, що таке в житті буває.

– Я не стала у відповідь рахувати вартість усіх продуктів, які ми їм постійно привозили в місто з села весь цей час. Але і гроші віддавати відмовилася, – впевнено каже Ольга. – Відтоді сестра з чоловіком з нами не спілкується. Спочатку мені було важко, адже це рідна мені людина, перебирала різні думки в голові, думала, що моя вина в цьому є теж. Потім я змирилася з цим, адже це її вибір, вона доросла та самостійна. Але образливо те, що вона розповіла все батькам і нашим родичам. Звичайно, по її розповіддям, ми в усьому винні, вона прихистила мою дитину у себе в домівці, а ми виявилися невдячними і дуже швидко забулися про її доброту. Але нехай Господь нас розсудить, я перед нею нічим не завинила. Але шкодую лише про одне, краще б ми винайняли кімнату у чужих людей. Чужа людина ще вдячна буде, а своя рідна завжди лише в образі залишиться за доброту. І мені було б спокійніше з чоловіком, а то виходить, що я все життя буду щось винна своїй сестрі. Вона мені ще багато років згадуватиме про доньку.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – uc.kr.

facebook