Мої батьки – досить забезпечені люди, які останній час звикли до спілкування з рівними по статусу людьми. Але колись вони самі пробивалися з низів, тому мені незрозумілий їхній теперішній снобізм. У свої двадцять-двадцять п’ять років не мали нічого. Я знаю, як їм допомагали бабусі і дідусі, віддавали свої накопичення, коли було потрібно, сиділи зі мною, щоб батьки могли повністю віддати сили роботі.
Жодного разу я не чула, щоб батьків дорікали їх мами і тати, хоча причини були. Один раз батьки так вклалися, що ми залишилися без житла. Жили тоді у батькових батьків. Я не раз чула, як дідусь його підбадьорював і говорив, що головне, щоб всі були здорові, а решта додасться. Хоча самі бабусі й дідусі жили дуже скромно, якщо не сказати бідно.
Батьки не здавалися і зараз живуть дуже добре. Підніматися стали років п’ятнадцять тому, мені тоді було десять років. Звичайно, поступово коло їх спілкування змінювалося, з друзів, які у них були до того, як справи пішли в гору, зараз вони не спілкуються ні з ким. Кажуть, що життя саме їх розвело.
На мені батьки не економили. Коли у мене з’явилася і своя кімната, обставлена як з картинки, і кращі іграшки, мене перевели в платну гімназію, де поглиблено вивчали іноземні мови. Поступила я теж в досить престижний університет, мені готували місце в сімейному бізнесі. Я була не проти, готова була працювати і заробляти. Але сталося так, що на останньому курсі я закохалася.
Почуття були взаємні, ми почали зустрічатися. Батькам я про це не розповідала. Не приховувала, а просто не вважала за потрібне присвячувати в такі нюанси свого життя. Але коли мені зробили пропозицію, а я погодилася, я розповіла мамі. Для мене це був найщасливіший момент, який перетворився в казна-що.
Справа в тому, що мій хлопець не з нашого кола. Відучився він на кухаря-кондитера, вже працював. Професію він отримував не для галочки, йому насправді це подобається, у нього талант, я в цьому впевнена. Його мама працює економістом в якійсь невеликій фірмі, тато – водій вантажних машин, працює в будівельній компанії.
Батьки влаштували мені феєричну сцену, їм такий зять без вищої освіти не потрібен, а я з ним зіпсую своє майбутнє. Говорили, що він зі мною тільки через гроші, хоча я і була впевнена, що це не так. Говорили, переконували, а в кінці сказали, що якщо я з ним розпишуся, то ні місця в бізнесі, ні якоїсь допомоги від них можу не чекати.
Я в цей же день зібрала речі і пішла до нареченого. Він знімав квартиру. Батьки мені подзвонили один раз, уточнити, чи остаточне моє рішення. Я підтвердила, після цього вони мені не дзвонили.
Розписалися ми без помпезності. Проста реєстрація, а потім посиділи в кафе з батьками чоловіка і кількома найближчими друзями. Потім почалися будні молодої сім’ї. Чоловік продовжував працювати, я якийсь час шукала місце, щоб можна було поєднувати з навчанням, залишався останній семестр і захист диплома. На щастя, навчання було оплачене.
Все поступово налагоджувалося, я закінчила університет, влаштувалася на роботу. Зарплата невелика, але для набору досвіду і розуміння сфери дуже гарне місце. Спілкування з моїми батьками зводилося до ввічливих привітань один одного зі святами. В гості вони не кликали, до нас не їздили.
Допомоги батьки нам не пропонували. Нам вона була не потрібна, справлялися самі. Чоловік працював у двох місцях, був на хорошому рахунку, отримував непогано. Все необхідне у нас було, замислювалися про свою квартиру після мого декрету.
Після народження дитини мої батьки приїхали на виписку. Чоловік спробував з ними познайомитися, але вони ніби не помічали його, зі мною теж спілкувалися холодно, проте онука на руках потримали. Але примирення не відбулося, спілкувалися так само сухо і по справі.
Потім чоловік залишився без роботи. З грошима було туго, тоді я вперше наважилася попросити у батьків в борг. Мама мене вислухала і сухо сказала, що раз я зробила свій вибір і вийшла заміж, то тепер повинна сама вирішувати свої проблеми. Або це повинен робити мій чоловік.
Такого я не очікувала, якщо чесно. Думала, що будуть нотації, але що зовсім відмовлять у допомозі, навіть не припускала.
Другий раз я звернулася за допомогою через кілька місяців. Ситуація все ніяк не виправляється, одне з місць, де працював чоловік закрилося, друге працювало від випадку до випадку. Було вирішено, що я теж вийду на роботу, але потрібно було кудись відвести дитину в ті дні, коли ми обоє на роботі. Батьки чоловіка самі працюють і не можуть відпроситися, а мої батьки самі собі начальники. Кілька разів посидіти з онуком, я думаю, не дуже велика проблема.
Але у відповідь отримала ту ж фразу про вибір, заміжжя і самостійність. Я не розумію, чому вони себе так поводять. Самі пройшли шлях з нуля, самі знають, як важлива підтримка, самі її отримували, а мені відмовляють. Я не прошу повністю мене і мого чоловіка забезпечувати, не прошу купити нам квартиру, машину і дати валізу грошей. Але навіть на найменші поступки вони йти не хочуть.
Мабуть, тепер я сирота при живих батьках. Це дуже боляче визнавати, але чим раніше я змирюся, тим краще.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
