fbpx
Україна
Для чого хрестять немовлят?

Думаємо над можливістю утриматися від хрещення нашої дитини аж до часу, коли їй випо­вниться 9-10 років. Практика хрещення немовлят позбавляє цих дітей усвідомлення неповто­рної та, на чому варто наголоси­ти, найважливішої у житті події, її особистого переживання. Гарна практика відновлення обітниць, складених під час Святого Хре­щення, та миропомазання — та­їнства християнської дозрілості — не замінять дитині Таїнства Хрещення, яке, бувши самим На­верненням, Метанойєю і Повер­ненням до Христа, відбувається, на жаль, без участі свідомості (без участі розуму, почуттів і волі) неофіта. З точки зору пси­хології дитячого розвитку і вихо­вання, нинішня практика (освя­чена, щоправда, повагою до Передання) не використовує усіх по­тенційних можливостей, які дає катехуменат.

Про це пише  CREDO.

У хрещенні малих дітей осо­бливо виразно видно, чим є лю­бов Бога до людини і якою є велич людської гідності. Ясна річ, що нас усіх, а не тільки дітей, стосується істина, що Бог пер­ший нас полюбив, що не ми Його вибрали, а Він нас вибрав. Але у хрещенні немовлят ця істина об’являється по-особливому. До­росла людина, звичайно, має від­чуття, що вона шукає Бога; тіль­ки тоді, коли вона Його знайде, починає розуміти, що по суті це Бог шукав ЇЇ від самого початку. А дитина отримує хрещення, дар правдивої дружби з Богом, тіль­ки тому, що вона народилася і має батьків-християн.

Є щось прекрасне в тому, що Бог любить усіх людей без виня­тку і що кожну людину Він лю­бить такою, якою вона є. Якщо Господь Бог приходить з даром дружби до дорослої людини, то Його дар вона може прийняти, як доросла людина, тобто свідо­мо і добровільно. Якщо Бог ого­ртає Своєю любов’ю немовля, яке у своїй людській гідності цілковито рівне з дорослою лю­диною, то Він приходить до ньо­го саме як до немовляти.

Якби трапилося, що ми б колись втра­тили притомність чи навіть сві­домість, то це також не буде приводом, щоб відмовити нам у сакраментальних дарах. Склеро­тик – це така ж сама людина, як і та, яка вповні користається си­лою свого розуму: якщо склеро­тик визнає Христа, то немає причин, щоб відмовити йому в прощенні гріхів чи навіть у при­часті.

Правило, що Бог любить ко­жну людину, правило, яке не має винятків, зрештою стосуєть­ся і всіх інших ситуацій у люд­ському житті. Тобто грішника Господь любить, як грішника, а свого приятеля, як приятеля: грі­шника Бог кличе до покаяння (бо немає на землі місця, з якого не можна було б повернутися до Бога), а приятеля зміцнює у ві­рності й закликає до очищення та поглиблення дружби з Ним. Матір Божу Він любить, як матір, хворого — як хворого, нуж­денного — як нужденного, а кри­вдника — як кривдника: кожного інакше, кожного окре­мо, кожного відповідно до його ситуації. Любов Бога буває ви­дима, іншим разом — непомітна, одні її приймають, інші відкида­ють. Одне тільки в любові Бога до людей є постійне: вона завжди скерована до людини і проти зла.

Подивімося на хрещення не­мовлят ще з іншого боку. Через хрещення Церква приймає цю маленьку людину, яка ще не вміє мислити, в свою віру. Мірою під­ростання, навчаючись думати й любити самостійно, вона пізна­ватиме Христа і любитиме щора­зу свідоміше та самостійніше. Але одне у житті дитини не по­винно змінитися ніколи: її віра завжди повинна виростати з віри Церкви, бути вірою в Церкві й разом із Церквою. Сам Христос хоче, щоб ми були Церквою, а не тільки громадою віруючих по­одинці людей.

Чи не тут лежить наступна причина наших сумнівів щодо хрещення малих дітей? Кожен, незалежно від того, як він сам чинить, розуміє, що над вірою треба ретельно працювати; інак­ше вона зникне або піддасться впливові склерозу. Однак надмі­ру задивляючись на цю необхідність праці над своєю вірою, мо­жна забути, що:

Віра – це дар Божий;

Віра виростає з певного ґрунту, яким є Церква.

Так умілий і працьовитий зе­млероб, який навіч спостерігає великий вплив праці на кількість і якість плодів, може проґавити той фундаментальний факт, що плоди – це передовсім дар Бога і матері-землі.

Отож хрещення немовляти є вираженням переконання, що людина мусить спочатку бути прищеплена до Церкви, щоб по­тім зміцнювати свою віру і в ній зростати. Так само як зерно треба спочатку покласти в землю і ті­льки потім воно може рости і приносити плоди. Ясна річ, зерно можуть видзьобати птахи, моло­да рослинка може всохнути, її можуть вирвати або недостатньо доглядати за нею. Але з цих не­гативних можливостей не можна робити висновку, що треба спо­чатку дозволити рослині вирости (на чому?), а вже пізніше покла­сти її в землю.

Завважмо ще одне. Світ вза­галі влаштований так, що найбі­льші цінності людина спочатку отримує і тільки потім, уже ма­ючи їх, обирає. Нам було дано життя, батьківську любов, мора­льні принципи. Коли нам у ран­ньому дитинстві передавали любов до вітчизни і прищеплю­вали нас до рідних традицій, то ми ж були не кандидатами на українців, а справжніми, хоча ще малими, українцями. То чому ж діти християн не мали б бути християнами з раннього дитин­ства? Це справді парадокс, але це саме так: щоб стати на бік абсо­лютних цінностей, треба їх мати.

Одне слово, проста мудрість Євангелії виявляється позачасо­вою: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, — бо Царство Небесне належить та­ким” (Мт. 18, 14).

Ясна річ, якщо ми хрестимо немовлят, то беремо на себе обо­в’язок піклуватися про віру, вкладену хрещенням у дитячу душу. Бо дитина є цілком повно­цінною людиною, але безсилою і безрадною, тому її легко скрив­дити, особливо в разі занедбання своїх обов’язків перед нею. Ма­буть, тому Ісус говорив до крив­дників дітей особливо суворо: “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірять у Мене, то кра­ще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити – й його потопити в морській глибині” (Мт. 18, 6).

Наостанок хотів би додати ще таке. Не розумію тих вірних, які пояснюють причину хрещен­ня своїх маленьких дітей побою­ванням, щоб дитина не померла неохрещеною. Церква ніколи не твердила, що дитина, яка помре неохрещеною, не може спастися. Церква тільки завжди казала, що дитина охрещена, якщо помре, врятується напевно. Бо охреще­на дитина належить до Церкви. Про те, чи неохрещена дитина є членом Божого люду, знає тільки Бог, натомість, безперечно, вона не належить видимо до Церкви. Гадаю, що тут є достатній привід, щоб якнайстаранніше дбати про те, щоб жодна дитина, батьки якої християни, не відійшла з цього світу неохрещена.

Читайте також: НАВІЩО ПОТРІБНО ВІНЧАТИСЯ? – ВІДПОВІДЬ СВЯЩЕНИКА

Related Post

facebook