В той день Степан ходив по подвір’ї і дивився на те, як все змінилося. Чоловік не міг натішитися усім, що придбав за роки нелегкої праці за кордоном. Подвір’я виглядає просто як картинка – все зроблено до ладу.
Найбільше тішився Степан будинком. Коли після весілля він приїхав в село до дружини, на подвір’ї була невелика, напіврозвалена хата. Жили бідно, от через десять років сімейного життя Галина, дружина, і запропонувала йому їхати на заробітки. Її рідний брат почав їздити і вже гроші якісь з’явилися в його сім’ї.
Галина щовечора скаржилася чоловікові, що їй набридло жити в злиднях, нехай збирається і їде. Може, і вони колись заживуть краще. Степан і сам бачив, що треба щось робити. Тому поїхав, зробив так, як казала дружина. До того ж, двоє дітей підростало.
Отак, на заробітках, і минуло двадцять кращих років життя. Але Степан ні про що не шкодує. Дітей вони з Галиною одружили, сини пішли в зяті, кожному він купив по машині. А собі з дружиною нарешті побудували будинок мрії.
Галина дуже тішилася, що її будинок вищий і кращий, ніж в її брата. Та й взагалі, їхній будинок був найкращий в селі, хоча в селі багато чоловіків їздило на заробітки, але у них будинок таки був найвищий. Степан хотів будувати на два поверхи, але Галина настояла, що два поверхи в багатьох, тому треба робити три.
За 20 років Степан вдома так толком і не був. Приїжджав лише на свята і назад на роботу. Галина справно господарювала за чоловікові гроші. Майстрів наймала, хату будувала, квіти і дерева садила, огорожу ставила.
Степан дивився на все це, і думав, яка ж гарна господиня йому дісталася. Хороша його Галина, але жадібна якась, чи що. От скільки разів він пропонував їй разом з’їздити на море, але Галина була проти – як це гроші на відпочинок викидати. Вдома от роботи скільки, за ці гроші можна ремонт в кількох кімнатах зробити.
Так за 30 років сімейного життя ні разу нікуди не поїхали. Може, воно і на краще, бо так швидше вони впоралися з будівництвом. Взагалі, будинок був готовий ще рік тому. Але Галина сказала, що на зиму вони переселятися в нього не будуть – це ж скільки грошей за опалення треба буде платити. Зиму ще перезимують в своїй літній кухні, а там видно буде.
Зима минула, але про новосілля Галина мови не вела. Степан думав, що переселяться влітку. В серпні у нього мав бути ювілей – 55 років. От Степан і думав, що якраз разом і відсвяткують – і його день народження, і новосілля.
Коли Степан запитав дружину, в якому ресторані вони будуть святкувати його ювілей, Галина аж стрепенулася. Мовляв, бач, що надумав, зараз усе таке дороге, а він вирішив по ресторанах ходити. Ні, святкувати вони будуть вдома, скромно, по сімейному. Правда, згодилася, щоб Степан привіз своїх літніх батьків з сусідньої області.
Мамі з татом вже під 80, у сина вдома вони давненько не були. Лише чули зі слів невістки, як він господарює. Та й Степан хотів, щоб мама з татом подивилася, чого він досягнув.
Коли в неділю Степан привіз своїх батьків на подвір’я, сподівався, що дружина нарешті відкриє їхній новий будинок і накриє стіл в їхній великій кімнаті. Але натомість побачив в літній кухні накритий для гостей стіл.
В будинок літніх свекрів Галина таки впустила, але на кілька хвилин, як на екскурсію. Степану здавалося, що його мама толком і не встигла все розгледіти. А невідомо коли вона ще приїде до них. Степану від цих думок стало дуже сумно. Галина ж намагалася пошвидше спровадити свекрів додому.
Степан в той же день відвіз батьків додому, бо про те, щоб батьки переночували в новому будинку, навіть мови і не могло бути. Галина б не дозволила. А в літній кухні місця не було. Повернувся пізно вночі і ще довго сидів в альтанці, дивився на свій будинок і думав, навіщо він йому, якщо він ні сам там жити не може, ні батьків пустити переночувати.
Зранку він встав, бо мав пасти корову. Сьогодні була саме його черга. Він відв’язав корову і повів її не на пасовище, а завів в свій новий будинок. Коли Галина через вікно побачила, що робить чоловік, вибігла на подвір’я, в чім була. Але корова вже встигла залишити в коридорі слід від свого перебування.
Всі сусіди чули, що Галина говорила чоловікові, коли виводила корову з нової хати. А Степан лише тихо сказав: «Хоч хтось має заходити в цю пусту коробку».
Через кілька тижнів Степана не стало. Він так і не встиг пожити в хаті, яку будував все життя.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
