Багато хто мене засуджує, що я проміняла гроші на чужу дитину. Мої друзі і знайомі, які бачили, яким розкішним життям я жила, і від чого відмовилася, питають, чи зі мною все добре.
Але я переконана, що вчинила все правильно. Гроші і багатство – тимчасові, а людяність і доброта – вічні.
Чоловік від мене пішов і на розлучення і подав. Жили ми добре, дуже заможно. Мали свій великий двоповерховий будинок на околиці міста. Дві машини. Максим був серйозним підприємцем.
Ми з ним познайомилися на одній із закордонних конференцій. Почали зустрічатися, одружилися. Все було чудово, от тільки Максим не хотів дітей, казав, що спочатку нам для себе треба пожити.
Я не мала нічого проти, бо спочатку розділяла його думку, а потім материнський інстинкт таки прокинувся в мені, і я стала чоловікові говорити про те, що теж хочу дитину. Я бачила, які мої сестри щасливі, як сяють очі у моїх подруг, які народили дітей.
Та чоловік стояв на своєму – не треба нам нікого, нам і самим добре.
І я б з цим змирилася, якби не один випадок. Мені зателефонувала мама і попросила приїхати, терміново. Ну я й помчала – мало що могло статися. По дорозі вже тільки чого я не передумала, а що насправді сталося, мені і в голову не приходило.
І ось привозить мене мама до якогось будинку. Заходимо ми в кімнату одну, а там малюк місяців шести в манежі повзає. Мене побачив, рученята до мене тягне і наче пробує казати: «Ма-ма». Як потім з’ясувалося, він перший раз так звернувся до когось – мама.
Дитина втратила батьків, які були нашими близькими родичами, от моя мама і подумала, що я з своїм чоловіком могли б забрати собі дитину, щоб вона не росла сиротою.
Мені ця ідея припала до душі, і я до дитини цієї потайки ходити і почала. А потім і усиновити захотіла. Але не знала, як на це відреагує чоловік. А він виявився проти.
Після цього чоловік на розлучення і подав. Тому що він і сам і рідних дітей ніколи не хотів, не те, що чужих.
А для мене чужих дітей не буває. Після того, як я надумала дитину усиновляти, чоловік сказав, що я його підвела. Гірше навіть, ніж просто взяла і зрадила.
Але я на це не зважала, зробила все як задумала. Добрі люди допомогли мені з оформленням документів, а мої батьки не відходили від мене і від немовляти, так що разом ми справилися.
Синочка я назвала Богданом. Він моя радість і гордість. Вже пішов в перший клас, і я щаслива мама.
А нещодавно я зустріла дуже хорошого чоловіка, і коли він почув мою історію, то не лише не злякався, але і сказав, що у всьому буде нам допомагати, бо таких людей як я, він не зустрічав.
Тепер у мене є повноцінна родина – чоловік, син, батьки. А що ще треба для щастя? Головне – його не прогавити, коли трапляється така нагода.
Гроші і багатство – тимчасові, а людяність і доброта – вічні.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
