Головна

Життєві історії

Ніночко, ти не хвилюйся, цього року я про твій день народження не забув, – багатобіцяюче, з ноткою піднесення сказав мені чоловік. Я була відверто подивована, адже за 5 років, що ми разом, таке сталося вперше. Всі попередні рази Віктор просто забував про моє свято. Але цього разу ще в середу він сам згадав, що у мене день народження в неділю. Звичайно, що я зраділа. Сподівалася, що він готує мені подарунок. До того ж, у мене кругла дата – 30 років
Життєві історії 0
– Ніночко, ти не хвилюйся, цього року я про твій день народження не забув, – багатобіцяюче, з ноткою піднесення сказав мені чоловік. Я була відверто подивована, адже за
Іване, зрозумій мене правильно, але краще б ти додому йшов. Не ображайся, я тебе не виганяю, але знаю твою Галину – вона як дізнається, що ти знову був тут, то не солодко мені буде – каже Марія. – От до чого це? Хіба тебе хтось питав що? Ми з кумом прийшли, накривай, Маріє, стіл. А з своєю дружиною Іван і сам розбереться, – розважливо наказав Павло, який сам запропонував кумові, щоб той з церкви йшов відразу до нього в гості. Павло ж запросив кума якраз на ті славнозвісні вареники, які його дружина ліпить – в жодному ресторані таких смачних не знайдеш
Життєві історії 0
– Іване, зрозумій мене правильно, але краще б ти додому йшов. Не ображайся, я тебе не виганяю, але знаю твою Галину – вона як дізнається, що ти знову
То просто є такі люди, яким все мало, – судили Ольгу в селі, коли почули, що вона на заробітки подалася. Ольга і справді поїхала в Італію однією із перших. «І що їй ще треба», – судили її односельці. «Он який будинок має, триповерховий, ні в кого такого навіть близько в окрузі нема. А їй все мало». Та на пересуди Ольга не зважала, вона була з тих людей, що пильнують лише себе і своє життя. Вона для себе вирішила, що треба хоч спробувати
Життєві історії 0
– То просто є такі люди, яким все мало, – судили Ольгу в селі, коли почули, що вона на заробітки подалася. Ольга і справді поїхала в Італію однією
Тату, не треба було аж так витрачатися. Ну навіщо? Ти ж знаєш, що у нас все є, – Аліна ніжно подивилася на свого батька, який на хрестини онуку купив коляску за 20 тисяч гривень. Тато для Аліни був усім її світом, бо виховав її сам. Коли внук у нього народився, він не чувся від щастя, поїхав в магазин, вибрав найдорожчу коляску, і поїхав з подарунком до дітей. – Аліно, що будемо робити? Мама теж коляску купила, але ще дорожчу, ніж твій батько. Богдан покликав дружину на кухню, поки бабуся з дідусем гралися з онуком, щоб порадитися, що робити. Дві коляски їм точно не треба
Життєві історії 0
– Тату, не треба було аж так витрачатися. Ну навіщо? Ти ж знаєш, що у нас все є, – Аліна ніжно подивилася на свого батька, який на хрестини
До осені ще далеко чекати. Давай одружимося зараз, – благала Зоряна коханого, коли той їй освідчився і сказав, що на Трійцю старостів пришле, а на Михайла, восени, весілля відгуляють. Іван і сам розумів, що довго чекати, але грошей у нього зовсім не було, а яке планування весілля без грошей? – Зоряно, я в старости прийду, засватаю тебе, домовимося про дату весілля. Ти вдома кілька місяців зачекаєш на мене, а я поїду на заробітки тим часом. Я вже і бригаду знайшов – хлопці на будові працюють, сказали, що і мене візьмуть з собою. – Іване, я все розумію, але ж ти знаєш, яка у мене ситуація. До осені таки дуже далеко, і все може бути
Життєві історії 0
– До осені ще далеко чекати. Давай одружимося зараз, – благала Зоряна коханого, коли той їй освідчився і сказав, що на Трійцю старостів пришле, а на Михайла, восени,
Марія дуже тішилася з того, що нарешті ступила на рідну землю. Вона обережно відчинила хвіртку, водій, який її привіз, допоміг піднести сумки до самого порогу. Раптом до її воріт під’їхала ще одна автівка, з вигляду дуже дорога, а з неї вийшов Ярослав, її колишній чоловік. – Чекав я на тебе, Маріє. Мені донька ще місяць тому сказала, що ти приїдеш. Давай забудемо все, що було, і почнемо все спочатку, – каже. Марія настільки розгубилася, що не знала що й відповісти
Життєві історії 0
Марія дуже тішилася з того, що нарешті ступила на рідну землю. Вона обережно відчинила хвіртку, водій, який її привіз, допоміг піднести сумки до самого порогу. Жінка з ним
Христос Воскрес! Василю Дмитровичу, можна до вас? – молодий юнак з гарною посмішкою зайшов на подвір’я до старого Василя. Літній чоловік сидів на лавці під старою грушею, і не міг повірити своїм очам – до нього прийшов його рідний онук. І хоч він  його ніколи не бачив, але помилитися він не міг, адже хлопець як дві краплі води був схожий на нього, Василя, в молодості. – Воістину Воскрес! Заходь, синку, – ледь вимовив дідусь. – Невже ти впізнав мене, дідусю. – Впізнав, синку… Хоча, зізнаюся чесно, дивно мені тебе тут бачити
Життєві історії 0
– Христос Воскрес! Василю Дмитровичу, можна до вас? – молодий юнак з гарною посмішкою зайшов на подвір’я до старого Василя. Літній чоловік сидів на лавці під старою грушею,
Що трапилося? Ви чого тут? – вдає здивування невістка. Я тим часом заходжу в квартиру, Степан мені допомагає сумки заносити. – Та я до себе приїхала додому. Чи ти забула? – кажу. Невістка змінилася в обличчі, і кудись пішла. А коли повернулася з моїм сином, то стали мене просити, щоб я поверталася на дачу. Та цього разу я була непохитною, і на такий варіант не погодилася. – Хочете – живіть зі мною, я вас не виганяю, але я буду жити тут, вдома, – впевнено заявила я
Життєві історії 0
– Що трапилося? Ви чого тут? – вдає здивування невістка. Я спокійно розкладаю речі, кажу Степану, який мене привіз, щоб теж заходив, а невістці відповідаю: – Ти, Дарино,
Мамо, все добре, ну справді, не хвилюйся ти так. Батько Христини дуже хороший чоловік. Готуйся на суботу, вони нас чекають – попередив мене син. Щодо цієї події у мене дуже змішані почуття. З однієї сторони я рада за свого сина, а з іншої – я хвилююся, бо ми люди прості, а син засватав собі дівчину з багатої родини. А я, як ніхто, знаю, що бідні з багатими не дуже хочуть родичатися, тому я з острахом чекала суботи. І щоб там син би мені не казав, як би мене не заспокоював, але я розуміла, що в таких випадках просто не буває
Життєві історії 0
– Мамо, все добре, ну справді, не хвилюйся ти так. Батько Христини дуже хороший чоловік. Готуйся на суботу, вони нас чекають – попередив мене син. Щодо цієї події
Христина багато років не навідувалася у рідні краї. Навіть через 20 років спогади не відпускали все те, що їй довелося пережити в селі, коли вона була ще юною і вірила у щастя. Але в той день вона проїжджала по трасі повз рідне місце, і сама не знає чому, вирішила звернути у знайому вулицю. В селі вона не сподівалася побачити Артема, адже знала, що вони з дружиною давно поїхали з села, люди казали, що вони десь за кордоном живуть
Життєві історії 0
Очі не бачать – серце не болить, за таким принципом Христина жила багато років, тому і не навідувалася у рідні краї. І хоч минуло вже 20 років, та

You cannot copy content of this page