– Христос Воскрес! Василю Дмитровичу, можна до вас? – молодий юнак з гарною посмішкою зайшов на подвір’я до старого Василя.
Літній чоловік сидів на лавці під старою грушею, і не міг повірити своїм очам – до нього прийшов його рідний онук. І хоч він його ніколи не бачив, але помилитися він не міг, адже хлопець як дві краплі води був схожий на нього, Василя, в молодості.
– Воістину Воскрес! Заходь, синку, – ледь вимовив дідусь і по його зморшкуватому обличчі потекла гаряча сльоза.
– Невже ти впізнав мене, дідусю?
– Впізнав, синку… Хоча, зізнаюся чесно, дивно мені тебе тут бачити. А як тебе мама і бабуся відпустили? Вони ж викреслили мене назавжди з свого життя…
Хлопець лише посміхнувся і підійшов ближче.
– Дідусю, що було, то було. У кожного свого доля. А я вже занадто дорослий, щоб когось слухати. Новина у мене є, одружуюся я, і хочу тебе на весілля запросити.
На цих словах Василь зблід, бо з однієї сторони йому було дуже приємно, і він про це мріяв пів життя, а з іншої, розумів Василь, що не дозволить йому його Стефанія і поріг їхньої хати переступити.
Василь з Стефанією прожили 20 років, доньку виростили, будинок збудували. Жили як всі, багато їм навіть заздрили.
А потім Василь закохався у свою співробітницю. Ольга була молодша за нього на 15 років, зустрічалися вони якийсь час таємно, а потім Василь чесно у всьому зізнався дружині і пішов з сім’ї.
Стефанія йому цього не пробачила, сказала, що ніколи йому не простить. І хоч Василь пішов з сім’ї з пустими руками, все залишив і дружині, і дітям, та це не допомогло.
Доньку Стефанія попередила, що якщо вона дізнається, що та з батьком спілкується, то назавжди від неї відречеться. І донька через це не бачилася з татом 25 років. Навіть коли заміж виходила, не покликала рідного тата на весілля.
Про події в житті доньки Василь дізнавався від чужих людей. Знав, що онук у нього народився, але ніколи його не бачив.
З Ольгою прожив Василь 10 років, а потім вона зібралася і поїхала на заробітки в Італію. Перший час телефонувала, посилки висилала, а потім знайшла собі в Італії чоловіка, і сказала Василю, що до нього не повернеться.
З своєї хати Василя вона попросила з’їхати, і він переїхав в село, де народився, там у нього був спадковий будинок. Вийшов на пенсію, зайнявся господарством і городом, і так відтоді і живе на самоті.
Про свого дідуся Денис не знав нічого, бо в родині на цю тему протягом багатьох років було табу.
А нещодавно він у бабусі побачив фотографію, де побачив чоловіка, на якого був дуже схожий. Вирішив Денис знайти свого дідуся, не зважаючи на родинну заборону.
– Вибач, синку, на весілля до тебе я не прийду, бо не хочу, щоб бабуся сцени влаштовувала, але маю для тебе подарунок, – сказав Василь і вийшов з кімнати.
Повернувся літній чоловік з згортком, в якому були гроші.
– Це тобі, візьми, пригодиться. Адже у мене нікого крім вас немає, – сказав Василь і простягнув згорток Денису.
Хлопець знітився, не знав, що й сказати:
– Дідусю, я не за тим прийшов, – знітився Денис. – Я справді хочу налагодити стосунки, адже я твій рідний онук, і цього нічого не змінить.
На весілля онука Василь таки наважився піти. Поставив в конверт ті гроші, які онук відмовився брати, коли був у нього в гостях. Підійшов до молодят і сказав тост:
“Бережіть те, що у вас є. Знайти важко, втратити легко”.
Віддав гроші, і пішов. Стефанія не сказала жодного слова, а коли Василь зник, розплакалася.
– Бабусю, а може варто пробачити дідуся? – сказав Денис.
– Може і варто, синку. Але вже занадто пізно. Іноді один вчинок може все зруйнувати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
