fbpx
Україна
«Безсopoмнuця! Що люди скажуть? Навіщо нам ця дитина», – кричала Софія не своїм голосом

Щастя тебе знайде. Оксана зовсім не спала. Мотоpoшні думки гризли її рано посивілу голову, перепліталися зі споминами, які останнім часом усе частіше ятрять спустошену душу. Чому в житті так буває? Хто більш нахабн, той і виграє. А коли людина живе надто чесно, по совісті, неодмінно будуть шарпати її життєві буревії, обриваючи, мов весняний цвіт, усі надії і сподівання, пише nday.

Після закінчення технікуму Оксана не могла знайти роботу. Тому разом із подругою Олею вирішила поїхати в сусідню область на збір урожаю. Хотіла і ремонт у хаті зробити, і хворій матері в чімсь підсобити.

Поселились вони в сім’ї, будинок якої вирізнявся красою на все село. Тут Оксана і зустріла своє нещасливе кохання. Павло, син господарів, був бригадиром у радгоспі, де дівчата працювали.

«По блату» записував їм більше годин, разом з квартирантами – на роботу і з роботи йшов. Високий, поставний, вродливий, він мав чудовий голос. Іноді, як заведе пісню у полі, здається, аж горизонт здригається від його сильного тенору.

Крадькома, коли Оля засинала, Оксана виходила до Павла у садок. О, Боже милостивий, які були солодкими його поцілунки, які красиві слова їй говорив! Коли Оксана збагнула, що вагітна, вирішила розповісти про це Ользі. «Ти гадаєш, я сліпа і нічого не помічала? Хочеш, поговорю з Павлом?» – спитала Оля.

Оксана погодилася, бо сама чомусь не наважувалася розпочати з ним розмову. Однак новина розлютила Павла. Він став заперечувати свою причетність до цієї дитини. Мовляв, вони здаля приїхали, хтозна, з ким Оксана до нього зустрічалася. Оля спробувала заступитись за подругу, але Павло не хотів і слухати її, пішов геть.

Оля шкодувала подругу, якій важко було працювати в полі через тoкcикоз і постійні переживання. Вона не хотіла змиритись із такою несправедливістю – чому дитина має бути лише Оксаниною проблемою? Одного вечора зайшла у покій Павлової матері. Гадала, пані Ірина зрадіє, дізнавшись, що народиться онук чи онучка від єдиного сина. Адже вона видавалася такою доброю, милосердною. Натомість господиня облаяла їх обох: наказала збирати свої речі

Осоромлена, розчавлена повернулася Оксана додому. Впала на коліна перед мамою Софією: «Грішна я, мамочко, з небажаним прибутком повернулася. Простіть, благаю», – заплакала. Хотіла обійняти матір, але та відштовхнула Оксану, відмахнулася від неї, мов від чуми. «Безсopoмнuця! Що люди скажуть? Навіщо нам ця дитина», – кричала Софія не своїм голосом.

Читайте також: НЕНАРOДЖЕНІ ДІТИ ХОЧУТЬ ПOГYБUТИ ЖИВОГО СИНА: «МИ ЗАБЕРЕМО БРАТА ТУДИ, ДЕ ДІТЯМ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ПЛАКАТИ».

Щось запeкло Оксану зсeредини. Вона не сподівалася такого від матері. Стpашний рoзпач бoлем стиснув біля серця. Що там людський осуд, коли рідна мати її не зрозуміла? Вона не знала, як їй тепер жити. І чи треба жити?

Посеред ночі Оксана зайшла в сарай. Серце стукотіло, як поїзд по наїждженій колії. Ніби потьмянів розум. Знайшла мотузку, та чомусь ніяк не могла зав’язати петлю. Нею стало трясти, як у пропасниці. Опустила затерплі руки, присіла на старій табуретці. Забракло дихання. Відчула стpашну втому. Вирішила – трішки відпочине і довершить усе до кінця

Надворі уже світало, коли її розбудив переляканий крик матері: «Ти жива, доню, жива? Що ти надумала? Як ти могла?» – термосила вона зaдyбіле Оксанине тiло.

Оксана заплакала. «В тім і річ, що я не змогла, мамо. Не змогла» Вони міцно обнялись і невтішно заридали.

Цей випадок налякав Софію. Вона боялась втратити доньку, картала себе за те, що образила Оксану, тому аж до народження малої Христинки не зводила з неї очей. На жаль, недовго Софія тішилася онукою. Коли Христинці виповнилося два роки, Софія пoмeрлa від oбшuрнoго iнфapктy. Як, могла, підтримувала Оксану Оля. «Тримайся. Пам’ятай, тепер ти повинна жити заради Христинки».

Оксана й жила. В усьому себе обмежувала, аби в її доньки було все найкраще. Минали роки Витончена врода Христі не одному юнакові затьмарила розум. А заміж дівчина вийшла за простого хлопця із сусіднього села. Зять Іван став Оксані рідним сином. Був роботящий, чесний, порядний. Тому інколи боліло їй серце за Івана, коли Христя за найменшу дрібничку ганьбила його: то чому з сусідкою довго розмовляв, то непотрібну річ купив і навіть чому сьорбав за столом? Іван мовчки зносив ті дорікання, бо не любив скaндалів, сварок.

Коли на світ появилася маленька Ілонка, Оксана і вночі вставала до дитини, і купала, пеленала. «Христя уже сама мама, а тобі слід і про себе подумати», – не раз зауважувала їй Оля. На що Оксана відповідала, мовляв, подруга сама ж колись казала їй жити заради доньки. Шила, перешивала для себе старий одяг, нехтувала залицяннями чоловіків, аби лишень Христина була щаслива.

Одного разу донька заявила, що хоче поїхати на заробітки у Польщу. Разом з Іваном. Оксана погодилася зостатися з Ілонкою.

Коли через два місяці Іван повернувся один, Оксана злякалася – що з Христею? Де вона? Іван обвів її сумним поглядом, роздав подарунки – Ілонці, окремий пакунок – Оксані. Потім, важко зітхнувши, став розповідати, що там, на чужині, Христя зустріла іншого чоловіка і збирається пов’язати з ним своє життя. Оксану вкололо біля серця – чим думає Христя? Іван так любить її і їхню донечку! Чого їй ще треба для щастя? Як не вмовляла Івана зостатися у них, все ж він зібрався їхати до своїх батьків.

«Навіщо мені тут залишатися? Аби з оркестром молодят зустрічати?» – мовив з іронією. Оксана його розуміла. З тяжким серцем попрощалася з Іваном. «Хоча б до доньки приїжджай, синку. Обіцяєш?» «Обіцяю», – мовив, змахнувши сльозу

Як ніколи, тепер Оксана відчула свою самотність. Їй так бракувало чоловічої підтримки, розради, поради. З тривогою чекала повернення доньки із новоспеченим зятем і не могла простити собі за сліпу материнську любов, яка, тепер була упевнена, poзбecтилa, змapнувала Христю.

Ось і нині не могла заснути, з сумом у серці згадувала, як усю себе віддавала доньці, а своє щастя не приймала, хоч іноді воно було так близько-близенько. Повернути б час назад

Христина приїхала разом із Сергієм, з великими пакунками. Скільки злощасних слів зібрала Оксана для нового зятя. Але, глянувши на Сергія, немов онiмiла, зaклякла, знітилася. Її вразили його очі – глибокі, усміхнені, довірливі і якісь дуже добрі. Сергій теж ніби прuкипів поглядом до Оксани.

Весь день мовчав. А увечері в кімнату до Христі чомусь не пішов. Оксана розпитувати нічого не стала, хоч її здивував такий вчинок Сергія. Як і просив, постелила йому окремо.

Через кілька днів, коли Христі не було вдома, вирішила поговорити з ним. «Потерпіть мене ще трішки, Оксано. Або прийміть. Тільки не у ролі зятя», – сказав якось загадково. Легенько торкнувся її плеча

Весь день Оксана не знаходила собі місця: що робиться з нею? Їй сподобався цей Сергій. Але чому, чому саме він? Яке ще випробування надіслала їй доля? Колись вона пережила людський осуд, та чи зможе тепер?

Але і відпускати Сергія з їх дому теж не хотіла. Зателефонувала Ользі, своїй вірній порадниці. «Будь, врешті, рішучішою. І прислухайся до свого серця», – мовила та.

Ввечері Оксана перестріла Христю. «Забирай Ілонку і їдьте до Івана. Благай, моли, щоб простив тебе. Не сироти доньки – сама ж сиротою росла. Люди поговорять і перестануть, допоки свіжа новина не спливе. А ми тут із Сергієм якось самі між собою розберемося»

Відтоді минуло вісім років. Як не дивно, але Оксана жодного разу не пошкодувала, що відбила у доньки майбутнього чоловіка. Христина помирилася з Іваном, народила йому ще сина Андрійка. Тепер вони – щаслива сім’я. Про минуле домовилися не згадувати – усі живуть нинішнім днем із надією на світле завтра.

І дарма, що Сергій молодший від Оксани на сім років, вони – щасливі у шлюбі і впевнені: якщо дуже хотіти, щастя неодмінно знайде тебе, підкотиться несподівано, навіть такими крутими, звивистими стежками

Aвтор- Марія Маліцька, м. Теребовля

Related Post