Розчарування і зневіра в Україні – ось основа нового польського погляду на нашу державу.
Після форуму “Польща-Україна” в Ряшеві я зробив такий сумний висновок – ми переживаємо першу справді глибоку кризу у відносинах із нашим західним сусідом.
І говорити, що яблуко розбрату – лише в проблемах історичної пам’яті, означає хворіти на традиційну українську болячку короткозорості.
Так, пан Качинський є представником однієї з найбільш шовіністичних груп у польській політиці і нинішній владі. Таким ми його знаємо давно – слава біжить попереду кожного з нас.
Але сповідуючи достатньо категоричні підходи щодо України і українців, пан Качинський лише тепер настільки впевнено поставив перед нами ультиматум: або Бандера, або Європа. А форум у Ряшеві мене переконав у тому, що, перш за все, цей ультиматум слід сприймати так: або Бандера, або Польща.
Нам не обов’язково приставати на польське запрошення говорити в таких тональностях і на такій основі. У Польщі, зрештою, далеко не всі поставлять емоції з приводу історичних подій вище за практичні й політичні інтереси. Проте, Качинський є людиною впливовою, і було б дуже великою помилкою робити вигляд або навіть думати, що його заяви можна не помітити, а ситуація якось розсмокчеться сама.
Але наразі про інше. Чому поляки, в особі Качинського, поставили ультиматум саме тепер?
Сумнівно, що Польща готує причини чи підстави для подальшого загострення відносин аж до хитрих планів анексії західноукраїнських територій. Боятися слід анексії наших громадян – моя поїздка переконала мене, що Польща хоче, прагне і може прийняти більше українців. Навіть з приводу мови ніяких комплексів – велика частина зовнішньої реклами в Східній Польщі українськомовна. Наших співгромадян уже багато в Польщі. І буде ще більше, бо їх там чекають і створюють для цього умови.
Та навіть не це лякає найбільше. Якщо українці замінили в Польщі поляків, які масово виїхали на Захід, то хто замінить в Україні українців, які масово мігрують у тому ж напрямку? Ми взагалі про це думаємо?
Проте поки облишимо й цю тему.
Відсутність на форумі в Ряшеві традиційного чисельного десанту урядових представників і, зокрема, із МЗС Польщі (навіть після врегулювання на догоду польській стороні “перемишльського інциденту”), свідчить, що переосмислення підходів до співробітництва з Україною в Польщі вже відбулося.
Форум “Україна-Європа” був одним із інструментів ведення польської політики щодо України (адвокат, помічник, союзник України в ЄС). Просто так відмовитися від цього інструменту польська дипломатія не могла. Заява Качинського не є загрозою. Це ілюстрація, підтвердження того, що зміни вже сталися.
Якщо проблеми ОУН-УПА і були якимось чином причетні до цього перегляду польської політики щодо України, то, найімовірніше, вони були каталізатором, а не причиною.
Справжня ж причина дуже сумна, і має спонукати нас, українців, серйозно задуматися.
Польща не вірить у майбутнє України. Не вірить, що ми зможемо подолати корупцію, реформувати і зробити ефективною систему державного управління. Поляки не вірять і не розуміють навіть того, наскільки можуть покластися на нас у протистоянні з Росією. Саме так – вони не вірять, що з нашого боку – це “всерйоз і надовго”.
Польща не бачить із ким їй можна працювати всередині нашої країни. Хто її партнери? Категорично відмовляється вірити в щирість, чесність і договороспроможність і президента, і уряду, і парламенту України, та й всієї політичної тусовки, яку в нас чомусь називають елітою.
Звичайно, різких істеричних кроків поляки не робитимуть. Вони розуміють значення того факту, що наразі ми все-таки стримуємо Росію. Один із промовців на форумі заявив, що “перший розподіл Польщі стався вже за двадцять років після поразки Мазепи під Полтавою, і ми знаємо, хто буде наступною жертвою Москви, якщо Україна програє і цього разу”.
Таке усвідомлення ролі України сидить в польській політиці дуже глибоко. І цим у найближчій перспективі будуть зумовлені намагання Польщі підтримувати залежно від своїх можливостей і ресурсів усе й усіх в Україні, хто може чинити спротив Росії.
Так, назагал і в принципі поляки хотіли б глибшої та більшої співпраці. Вони лише не можуть дозволити собі жити зі сприйняттям, що спільний бізнес – це спільно красти. І, серед іншого, їм не зрозуміло, чому з такою наполегливістю ми забираємо з Польщі в Україну тих діячів, репутація яких у цьому контексті далеко не бездоганна (але це вже якраз дрібниці).
Розчарування і зневіра в Україні – ось основа нового погляду Польщі на нашу державу. Не буду аналізувати, наскільки поляки мають рацію, а в чому помиляються. Скажу лише, що виправити нинішню ситуацію буде нелегко. Якщо хтось у нас взагалі ставитиме таке завдання.
Читайте також: МОДНИЙ СКАНДАЛ У БІЛОМУ ДОМІ! ЖЕРТВОЮ СТАЛА ІВАНКА ТРАМП (ВІДЕО)