Аня дуже довго чекала на своє щастя. Не думала, що воно буде саме таким.
Аня відключила телефон, закуталась в плед і сиділа на дивані, не рухаючись кілька хвилин. Худенька, маленька, – вона була схожа на сумного горобчика. Поплакати б, але сліз чомусь не було. За матеріалами
Вона згадувала свою зустріч з Максимом, його захоплений погляд, його слова в перший же вечір: – Все життя таку як ти шукав.
І Аня потягнулася до нього. Десь у грудях тьохнуло, що не варто так швидко довіряти, адже обпікалася. Але Аня вже відчувала крила за спиною: хотілося, мріяти думати тільки про хороше, має ж бути свято і на її вулиці.
До тридцяти п’яти років Ані не щастило: знайомилася, дружила, а потім черговий наречений пропадав з поля зору, толком не пояснивши причину.
– Слабка ти, – говорила їй сестра, – і довірлива; мужика треба хапати і не відпускати, а ти його плекаєш, на поводу йдеш, довіряєш у всьому.
– А як по-іншому? Людям треба довіряти, – виправдовувалася Аня.
– Ось ти і довіряла, – продовжувала сестра, – одного подружка твоя забрала у тебе з-під носа, інший сам пішов до своєї колишньої; третій тобі одружуватися обіцяв, а сам дівок в машині катав, а ти йому пельмені до ночі ліпила, годувала його з ложечки.
Аня опускала плечі і мовчала. Все було правдою: не щастило їй з женихами. Але всякий раз як тільки з’являвся на її горизонті черговий претендент, відразу виростали у слабкої жінки крила за спиною. Вона думала про нього, мріяла, уявляла, як щасливо будуть вони жити. І раптом все вaлилося вщент.
І ось з’явився в її житті Максим. Нехай два рази розлучений, але зате вільний. У перший же тиждень запропонував зійтися: – А потім і розпишемось, – обіцяв він.
Аня стояла біля плити, готувала, зустрічала Максима, слухала його байки про роботу, а сама в основному мовчала, – боялася злякати своє щастя.
Одного разу приготувала вечерю, дочекалася Максима. А він прийшов чимось спантеличений. Сіли, повечеряли; і Максим раптом став збиратися. – Куди ти? Залишитися ж обіцяв. Але чоловік відвів погляд убік і сказав: – Піду, справи ще є.
Після того вечора Аня його більше не бачила. Дзвонила, – не відповідав, писала повідомлення, – теж мовчок. І тільки через тиждень, написав їй смс, в якому повідомив, що підозрює Аню в зраді. Самій Ані таке і в страшному сні не могло приснитися: жінки, вірнішої за неї, важко було знайти. Вона в чоловікові вся, без залишку, розчинялася, – так їй хотілося сімейного щастя.
Скільки не дзвонила Аня, так він і не відповів. Розуміла, що звинувачення в зраді тільки привід, а справжню причину так і не дізналася. І тепер Аyя сиділа на дивані ні, рухаючись, відчуваючи повну апатію до всього навколо.
– Ну чого ти крила опустила? – запитала сестра. – Слабка ти у мене, такі як Максим.
Весь тиждень Аня, приходячи з роботи, лягала і більше нічого не робила, їй не хотілося ворушитися, здавалося, що сил більше немає. – Рок якийсь, – думала вона, – так і залишуся самотньою, нікому непотрібною.
Потім потягнулися звичайні сірі будні: дім-робота. В один з таких днів, коли поверталася з роботи, зіткнулася майже ніс до носа з Ігорем Єрмоленком, з яким п’ять років тому разом працювала.
Аня думала, що він не впізнає її і хотіла пройти повз, але чоловік гукнув: – Аню, ти чому не вітаєшся?
Зупинись, розговорилися, Ігор відразу став скаржитися на життя. Аня за звичкою уважно слухала, вбираючи кожне слово. Через п’ять хвилин Ігор вже запропонував Ані випити кави. Дівчина поспішала, але відмовити було незручно: «Слабка я, – подумала вона про себе, – не можу відмовитися, не можу сказати« ні », знову наступаю на ті ж граблі».
Аня з Ігорем довго сиділи на терасі літнього кафе. Ігор розповів усе своє життя. Розповів, як погано жив з дружиною, як шукав її по подружках, приводив додому,показуючи на п’ятирічну дочку. Але дружина при першій же можливості знову пропадала у друзів. І тепер Ігор живе з донькою. Не пішов у черговий раз шукати її, вона потім приїхала, речі зібрала і пішла.
Аня слухала зі сльозами на очах. Її чуйне сеpце готове було відкритися перед бiдою колишнього товариша по службі. Вона запропонувала знайти його дружину і поговорити з нею, напоумити. Але Ігор махнув рукою, сказавши, що все марно, її навіть мати рідна не змогла вмовити. А потім запропонував ще раз зустрітися, сказав, що з донькою прийде.
Аня майже не думала про Ігоря, ніяких планів не будувала. Просто в призначений день пішла на зустріч. Поруч з Ігорем стояла білява дівчинка з косичками.
– Це хто ж тобі такі красиві кіски заплітає?
– Тато, – відповіла дівчинка.
З Ігорем і з його донькою Поліною пробули в парку пів дня. І Аня зрозуміла, як їй добре з ними. Прощаючись, сказала: – Хороша у тебе дочка.
– Хочеш удочерити? – запитав несподівано Ігор.
Аня розгубилася від такої пропозиції, не розуміючи всерйоз чи це, але твердо відповіла:
– Так хочу.
Через місяць Аня переїхала до Ігоря і почала жити під одним дахом з ним і з донькою Поліною. Прийшло, нарешті, її сімейне щастя. Полінка кликала Аню мамою, радісно бігла, коли вона приходила за нею в садок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
