8 місяців я в Італії за 800 євро працюю, вдома мене чекає лише чоловік. І наче добре мені тут, наче й скаржитися немає на що, думала ще довго буду на заробітках. Та нещодавно родичі мені стали дзвонити, тепер мені життя немає і тут

Я вже 8 місяців в Італії працюю, радію дуже, що роботу знайшла і маю житло. З цим мені, щиро кажучи, дуже пощастило.

Я відразу стала працювати в сеньйори, доглядати за нею.

У неї чималенький будинок, діти з нею не живуть, приїжджають зрідка, вони далеко живуть, та й не мають потреби. Діти моєї сеньйори вважають, що я за мамою доглядаю, вони платять мені, тому все й без них має владнатися добре.

Я тут гроші заробляю непогані. Звісно, що хтось отримує і більше тисячі євро, виконуючи ту саму роботу, що й я.

Та мені дуже з сеньйорою пощастило, адже вона спокійна, не вибаглива, добре ставиться до мене. Діти її дають гроші на харчі, пишуть список, що я маю купувати на ті гроші, я готую і харчуюся тут разом з нею.

Я заробляю 800 євро на місяць. Для італійських мірок наших українок це, ніби й не та багато, адже є жінки, які тут заробляють і 1300 євро, доглядаючи самотніх людей. Але мені тут так добре і спокійно зі своєю сеньйорою, що я нічого іншого шукати не хочу.

Вдома в мене залишився чоловік, донька вже давно живе окремо зі своєю сім’єю. Чоловік у неї добра людина, вони мають двоє дітей.

Я сказала, що допоможу їм трішки, та моя донька сказала, що жодного євро у мене не візьме, каже, що вони живуть непогано, не гірше інших людей, каже, щоб я для себе трохи заробила, вона буде рада за мене.

Щоб там донька не казала, але я вирішила, що частину грошей онукам своїм відкладатиму, раз донька не бере.

Мені з донькою і зятем дуже пощастило, лише не пощастило з чоловіком.

Ми живемо в селі, він часто п’є з друзями і це справжня проблема, яку я за чимало років так і не змогла вирішити разом з ним.

Поки я тут чоловік вдома працювати лінується, лише гроші позичає в сусідів і родичів, щоб жити добре і з друзями гуляти. Спочатку я йому гроші відсилала, щоб він повертав борги, бо було соромно за нього.

Та, як тільки ми повертали борг, чоловік знову брав нову позичку і так було до безкінечності. Тоді я сказала, що повертати гроші не збираюся, якщо п’є, то нехай працює і повертає сам свій борг, раз не слухає мене.

Тоді, десь через місяць, родичі стали мені телефонувати, адже чоловік їм грошей не повертав і не збирався це робити. А родичі і сусіди знають, що я за кордоном на заробітках – значить гроші в мене є, тому можна й просити все.

Та я так і сказала, що не розумію, чому вони мені дзвонять. Хіба я гроші брала?

Вони ж усі вже багато років знають добре мого чоловіка, знають, що п’є. То для чого дають?

Тепер родина і сусіди на мене ображаються, мовляв, що маю перед ними борг, адже моя сім’я їм завинила.

Але хіба не я сама маю на них ображатися, за те, що самі знають, на що чоловік мій ті гроші витратить, але, все одно, йому їх дають?

Чи маю я повертати борг за свого чоловіка, адже він вже доросла людина давно?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page