На 16-й день нашої визвольної боротьби президент знову записав відеозвернення до українського народу і світової спільноти. Зеленський вважає, що перемога обов’язково буде, адже ми вже досягли стратегічного перелому.
«Ми боремося за свою свободу вже 16-й день і це вчетверо довше, ніж ворог планував на своє вторгнення, вчетверо довше – проти армії, яку вважали найсильнішою в світі, яка сподівалася, що українці здадуться. Сподівалися, що хтось зустрічатиме з квітами російські прапори на наших українських вулицях. Але українці горді люди, які не віддадуть окупанту жодного клаптика землі, жодного клаптика своєї свободи.
16 днів. Я знаю, що багато українців почали відчувати втому. Емоції почали грати з людьми погану гру. Це життя. Коли ми мобілізуємося, коли ми бачимо наші бойові перемоги і втрати ворога, ми очікуємо, що боротьба закінчиться швидше. Але… це життя, це боротьба, це війна… Ще потрібен час, ще потрібне терпіння, ще потрібне вміння робити свою роботу по максимуму, щоб ми разом дійшли до перемоги.
Неможливо сказати скільки днів ми ще будемо звільняти нашу українську землю, але можливо сказати, ми це зробимо, бо стратегічного перелому ми вже досягли. Це вітчизняна війна з дуже впертим ворогом».
В України є майбутнє, світле і прекрасне. Зеленський оголосив, що цієї весни ми починаємо посівну, де це буде можливо провести.
«Це про життя, про наші мрії, а отже і про нашу перемогу», – сказав глава держави.
«Коли захищаємо свободу, маємо бути кожен як повноцінна армія. Робити на своєму місці усе, що можеш, щоб отримати результат, на який ми всі заслуговуємо. Щоб здобути перемогу, треба обов’язково триматися, обов’язково боротися, обов’язково віддати всі сили. З таким сусідом легко не буде. Але з нами також, як вже з’ясувалося».
Фото – скрін з відео.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна